Віктор Савченко - Діти Мардука

Я прокинувся збентежений щойно побаченим (ні — пережитим) сном. Не виникало жодного сумніву, що писцем Навуходоносора був саме я, а не хтось інший. У критичні моменти в мене й ноги терпли, як у нього. А ще я був певен, що трон, на якому сидів Навуходоносор і той, що стояв на «горі Броккен», що в Гарці, — той самий, тільки реставрований людськими кістками, і сісти на нього мав хтось інший. А, може, й не інший, а сутність самого Навуходоносора (намистини на нитці), тільки в образі іншої людини. Авжеж, це був той самий трон, що його спорудив для себе Набопаласар, батько Навуходоносора, і на якому після останнього Вавилонського царя Набоніда сиділи царі Мідоперсії, Грецької імперії і, здається, хтось із правителів Риму. Мені приснилася подія, до якої я багато разів звертався, читаючи «Книгу пророка Даниїла». Поза всяким сумнівом, колос на глиняних ногах — метафора, за якою криється велика таємниця людства.

І тут я підвівся (ще мить тому збирався знову поринути в сон), увімкнув світло, знайшов у шухлядці, де моя сестра тримала нитки й голки, кравецький метр і шматочок крейди та, підійшовши до одвірок, зміряв свій зріст. Потім зробив на одвірках позначки, скільки сантиметрів припадало на голову, «груди й рамена», «нутро і стегно» та на ноги. Повний зріст я взяв за сто відсотків. Порахувавши, знайшов, що на голову припадає 12 відсотків зросту, «груди й рамена» — 16, «нутро і стегно» — 26, ноги — 46. Я знав, що Вавилонське царство проіснувало 88 років, Мідоперсія — 207, Грецька імперія — 301, Римська імперія — 506. У сумі це складає 1102 роки. Коли цю суму я взяв за сто відсотків, то на голову боввана — Вавилон припало 8 відсотків, на його груди й рамена (Мідоперсію) — 18,8, на нутро і стегно (Грецьку імперію) — 27,2, на ноги (Римську імперію) — 46. Пропорції сучасної людини (тобто мої) і боввана мало чим відрізнялися.

Отож, пророк Валтасар закодував тривалість чотирьох світових імперій на пропорціях людського тіла, які — пропорції є сталими, якщо не брати до уваги деякі антропологічні відмінності рас. Більше того, він навіть врахував, що Римське царство буде поділене (дві ноги), що й сталося у 395 році, коли єдину імперію було поділено на Західну і Східну (Візантію) між двома синами імператора Феодосія Великого.

Вища Сила, напевне, та ж сама, що й допомогла мені дешифрувати «Об’явлення св. Івана Богослова», тепер відкрила для мене ще одне з найзагадковіших пророцтв. Але ж кому, якій силі, це на шкоду? Кому заважає, щоб людство довідалося про таємницю колоса на глиняних ногах? З такими думками я вимкнув світло і ліг, сподіваючись заснути.

Напевне, й заснув би, коли б не моя звичка письменника уявляти все до найдрібніших деталей. Я спробував «побачити» внутрішнім зором статую велетня з золотою головою. Раптом на мене впало осяяння: за зовнішніми ознаками колоса проглядалася ще більша таємниця — його сутність. Вона полягала в тому, що компоненти колоса — всі чотири світові імперії — мали те ж саме духовне наповнення, а саме — єдине божество. Відмінність полягала тільки в назві: у Вавилоні це був Мардук, у Мідоперсії — Бел-Мардук, у Греції — Бел-Зевс і Зевс, у Римі — Юпітер. А виник він — цей бог — і став центральним саме у Вавилоні, в голові, що з золота. Ось чого пророцтво було дане аж на чотири світові імперії. Віру в Мардука-Бела-Зевса-Юпітера зруйнувало християнство (камінь, який перетворився на гору й наповнив усе людство).

Зруйнувало земну «постать» боввана, але не знищило його інформаційної програми, яка причаїлася в астральному світі, очікуючи на свій час. Те, що я побачив у мить свого вальпургієвого напівсну в ніч на перше травня, й було астральним змістом боввана. На гору, де стояв зіккурат — храм Мардука і трон царів, які його спорудили, піднімалися воїни Вавилона, Мідоперсії, Греції та Риму. Це був щорічний ритуал підживлення аури (програми) колоса людськими жертвами, енергетикою страждань. А, може, — чергове намагання розбудити його з летаргійного сну. З якою метою? Щоб розпочати чергову спробу заміни духовного наповнення земного людства. Навіщо ж іще?

Була восьма ранку, коли мене розбудив дзвінок квартирного телефону. Я вже простягнув руку, щоб зняти трубку, та раптом відсмикнув її, згадавши пораду Кості. По кількох хвилинах дзвінок повторився. З усього, телефонувала сестра. Коли я згодом набрав номер її робочого телефону по мобілці, то переконався, що то таки була вона.

— Ти що, виходив кудись? — запитала сестра. — Я тобі дзвонила.