Віктор Савченко - Діти Мардука

Несподіваним для мене стало прохання автора вичитати рукопис нового роману «Діти Мардука». Несподіваним тому, що вже минуло чимало років від нашої колишньої співпраці, а також тому, що я тепер не маю відношення до видання книг.

Уже з перших сторінок у мене виникло відчуття чогось знайомого. Скоро я збагнула, що це не фактаж твору, а скупувата на слова, але насичена енергетично, знайома ще з роману «Під знаком цвіркуна» проза. Решта, а саме: тема твору, засоби побудови сюжету, а головне підтекст, — оригінальне.

Автор назвав твір фантастичним трилером; я б назвала його езотеричним романом. У ньому-бо органічно поєднані пророцтва і їх недавні втілення в події; а також важкі наслідки тих подій для сучасної людини. В. Савченко довів художніми засобами, що поміж людей розгулюють сутності мерців, як далекого, ще вавилонського, минулого, так і з недавніх поколінь. Ними просякнуте все суспільство.

Головний персонаж бачить, як у письменницькому колективі, за участю «мерців», котрі в нього проникли, почався процес руйнації духовного егрегора, створеного кількома поколіннями письменників, а також починається фізичне винищення письменників. Зрештою він і сам опиняється під прицілом мертвяків у людській плоті.

Не розкриватиму сюжет у короткому «слові редактора». Але про окремі моменти, які зачепили мене, як жінку, скажу. Йдеться про інтимну складову твору — кохання двох творчих людей — прозаїка, який ніде не висвічує своє ім’я, і молдавську поетесу Маріцу. Не так багато тексту відведено цій темі. Але те, що присвячене їй, насичене світлою і глибокою енергетикою; про нього пам’ятаєш навіть тоді, коли читаєш розділи далекі від теми кохання. Випадкове курортне знайомство з часом переростає в глибокі почуття, але тільки через довгі десять років вони змогли повінчатися. Підтекст кохання двох людей червоною ниткою проходить крізь увесь твір. Немало містичних моментів у взаєминах між ними, але про це не думаєш. Уже після прочитання твору замислюєшся над сумнівною вірогідністю таких моментів. Але й тоді спадають на думку слова автора: «Містика — це також реальність, але не пояснена». Оця здатність письменника пояснювати найнеймовірніші ситуації і факти, робить фантастичну лінію роману ледь помітною. Автор оперує розмаїтою, часом дивовижною, але водночас і правдивою, інформацією, як з суто наукових знань, так і з біблійних одкровень; наводить аналогії з історії — древньої і зовсім недавньої. До речі, манера мотивувати вчинки персонажів, переконувати читача в їх природності притаманна всім творам В. Савченка. Принаймні тим, які мені довелося прочитати.

Сподіваюся, що доля й цього роману буде такою ж світлою, як і його попередніх творів.

Раїса Лазарєва

народився 22 березня 1938 р. в м. Вознесенську Миколаївської області. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут та очну аспірантуру. Кандидат хімічних наук, доктор філософських наук. Зазнав переслідувань за правозахисну діяльність. Реабілітований в роки незалежності. Автор книг реалістичної прози: «Тривожний крик папуги», «Пригода на п’ятому горизонті», «Дві вершини гороскопу»; фантастики: «Консульська вежа»(роман, повість), «Ночівля в карбоні» (повість, оповідання), «Тільки мить» (роман), «Під знаком Цвіркуна» (роман, виходив укр., рос.), «Монолог над безоднею» (романи), «З того світу — інкогніто» (роман, у серії «Зірки прози»), «Золото і кров Сінопа» (історичний роман-трилер); п’єси «Народжений під знаком Скорпіона»; есе: «Бог не під силу хреста не дає», «Шлях у три покоління», «До глибин пізнання»; окультних книг-досліджень: «І бачив я звірину…», «Пророцтво четвертого звіра: Даниїл», «Порахуй число звірини»(в рос. пер.); упорядкував «Антологію поезії Придніпров’я» та «Антологію прози Придніпров'я» Окремі книги і твори друкувалися в перекладах російською, угорською, чеською, словацькою мовами; в Інтернеті — англійською та іншими мовами.

Лауреат літературних премій імені Дмитра Яворницького, імені Гетьмана Івана Мазепи, та «Благовіст». Нагороджений Почесною відзнакою (медаль) Національної Спілки письменників України «За досягнення в літературі» та орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня Української Православної Церкви. На всеукраїнському конкурсі «читацьких симпатій» на кращу книжку фантастики, який тривав протягом 1989 року, посів третє місце (Диплом «Чумацький шлях»).