Віктор Савченко - Діти Мардука

Настала коротка пауза, по якій з диктофона полинули знову халдейські слова, а я читав на моніторі їхній переклад, і відчував себе писцем у покоях вавилонського царя. То була відповідь Свистоплясового «квартиранта» на якесь із нечутних для звичайного слуха зауваженнь:

«У нас із цим немає клопоту. Скільки знадобиться, стільки їх і буде — чоловіків, жінок, старих, підлітків, дітей. Вони були, є і будуть. Ними користувалися в сатрапіях Старого, Нового й Новітнього Вавилонів, у Мідо-Персії, Греції та Римі. Їх просто треба вміти розпізнати. Сутності їхні дуже близькі до тварин — собак, гієн, лисиць. Але найчастіше — собак. За багато тисяч років спільного життя людини й собаки душі їхні на стільки зблизилися, що часто, під час втілення людської душі у тіло плода, замість неї входить душа собаки. Сутність тварини в людській плоті згодом адаптується до неї, а потім і до земного життя, але вона ніколи не стає людською. Здебільшого вона й не ворожа людині, але це чужорідна сутність і нацькувати її на земного чоловіка не важко. Треба лише знати команди, на зразок «до ноги!», «голос!», «фас!» тощо. Вони тоді охоче кидаються на всякого, на кого ти покажеш пальцем». І немає різниці — істота така сягнула посади президентачи стала безпритульним» . І тут у монотонний монолог, що линув з диктофона халдейською мовою, проник знавіснілий лемент Свистопляса: «Ах ти ж падло! Це кого ти собакою обзиваєш?! Та у мене в гузні більше, ніж у тебе в голові! Ти диви, який пан вгніздився в мою плоть! Драсцє!» Господар збунтувався проти свого «квартиранта». Та по миті почулися незворушні слова Свистоплясового «квартиранта» халдейською. Я читав їх переклад з монітора: «Тему походження людини від собаки досліджували наші вчені. Вони, на підставі малюнків і ієрогліфів ранньої єгипетської цивілізації, інших фактів історії, наприклад, опричини, коли воїни царя возили на луках сідел песячі голови, як символ відданості цареві й мудрості цих чотириногих істот, неспростовно довели, що людська сутність — не тіло, а саме сутність — формувалася упродовж мільйонів років із собачої. Як сказав поет: «Вначалє бил пьос, а потом человек…» Дехто із наших Магів вважає, що різні люди мають пращурів різних тварин, наприклад, гієн, шакалів тощо, але найбільше собак» .

На мить я опинився у моєму передсонні, коли за невидимою перетинкою кишіли образи, що тільки віддалено нагадували тварин і людей. То все були чорнові варіанти, що їх відкидав хтось під час формування людської душі. Я бачив там людей — їхні сутності, — які недавно залишили земний світ, а також реальних осіб, які не покидали його зовсім, але час від часу навідувалися в «товариство» відбракованих. Резервацією їхнього заселення був Темний Сателіт. І тут я згадав, що не вловлював різниці між ротвейлером і його двоногим господарем — моїм сусідом-конвоїром. Вони були споріднені чимось невидимим, немов людина з людиною; як і другий сусід-конвоїр з його тер’єром.

Пауза завершилася і знову з диктофона залунали халдейські слова, збагачені ретрофлексними і свистячими звуками. На моніторі я читав:

«Був час, коли в Месопотамії деякі з племен пам’ятали про свої попередні життя — навіть про багато його поколінь. Дехто пишався походженням від собаки, бо були й такі, які мали за пращурів гієн, а то вже погано. Тепер над цим тільки посміються, а тоді факт походження від собаки сприймали так само природно, як тепер походження від мавпи. Та ж собака кмітливіший і розумніший за мавпу. Він мешкає чи не в кожній оселі. Хіба ж це не підтвердження духовної близькості чотириногого і двоногого? А чи багато мавп живе з людиною?.. Ми — діти Мардука створили велику цивілізацію, точніше систему, яка проіснувала тисячу сто два роки на теренах племен і народів, яким немає числа, і нащадки собаки брали участь у її створенні. Коли настає певнаісторична доба, а це трапляється періодично через дев’ятсот років, і залежить від розташування зірок (до речі, про це знає Маг), у плід людини починають входити сутності її далеких пращурів. А коли немовлята, що народяться, стануть дорослими, то із небуття виникає форма того устрою, який започаткували ми — діти Мардука — плем’я боже від Мардука та Іштар . Тоді ж приходять у світ не тільки носії духу Мардука та Іштар, а також тварин, на жаль, означених первинним сказом. Вони й винищують покоління землян, очищаючи планету длясвоїх нащадків. Ресурс існування такої системи — два-три покоління. Нібито й небагато, але в такі періоди здійснюється стільки, скільки у спокійні періоди не створять і за багато століть. За цей час усе, зроблене людиною, вони встигають поставитиз ніг на голову і з голови на ноги. У такі часи наша форма може активізуватися яку багатонаціональному царстві, так і в невеликому, розміром із сатрапію. Наприклад, такі держави, як…»