Кен Фолетт - Вушко голки

Та все ж певні підказки таки були.

Інші джерела інформації теж брали до уваги. Спеціалісти постійно працювали над удосконаленням методів тріангуляції, за допомогою яких визначають місце відправлення радіопередачі, а в МІ-6 активно відновлювали мережу агентів у Європі, яку зруйнувала німецька армія.

Загалом, будь-які (навіть найдрібніші) відомості збиралися в Блоггса.

— Іноді це просто бісить, — сказав він. — Тільки погляньте на ось це.

Він витяг із теки запис довгої радіопередачі про плани Британії щодо експедиційного корпусу у Фінляндії.

— Ось це отримали на початку року. Інформація просто бездоганна. Його намагалися засікти, але просто посеред передачі він замовк — без жодної об'єктивної причини. За декілька хвилин він продовжив, але встиг закінчити, перш ніж хлопці визначили його місце перебування.

— А що таке «Привіт Віллі»?

— А ось це дуже важливо, — Блоггс спалахнув завзятістю. — Ось уривок ще одного повідомлення, недавнього. Дивіться: тут теж «Привіт Віллі». Але цього разу він отримав відповідь. До нього звертаються «Die Nadel».

— Голка [27] У перекладі з німецької. .

— Цей хлопець професіонал. Дивіться, які повідомлення: стисло, лаконічно, але з усіма подробицями — і неймовірно точними.

Ґодліман уважно прочитав фрагмент другого повідомлення.

— Тут наче йдеться про ефективність бомбардування міста.

— Він проїхав Іст-Ендом. Кажу ж, професіонал.

— А що ще відомо про Die Nadel?

Ентузіазм на обличчі Блоггса згас, наче лампочка.

— Це все.

— Тобто його кодове ім'я — Die Nadel, свої повідомлення він підписує «Привіт Віллі», він украй добре інформований — і це все?

— Боюся, що так.

Ґодліман сів на краєчок столу та подивився у вікно. Під карнизом на стіні ластівки звили гніздо.

— І які шанси його упіймати?

— Ґрунтуючись на тих даних, що у нас є зараз, жодних.

Саме для таких місць винайшли слово «похмурий». Острів у формі літери J кам'яною скелею визирає з Північного моря. На мапі він схожий на шматок зламаної тростини, довга сторона якої паралельна до екватора, щоправда набагато північніше. Зігнута частина «тростини» вказує на Абердин, а зламана — погрозливо стирчить у бік Данії. Острів має десять миль завдовжки. Суворе море десятки тисяч років б'ється об його скелі, але так і не може їх здолати, тому майже з усіх боків острів спадає в море стрімкими скелями без жодного натяку на пляж. А ось у чаші цієї літери J море спокійніше. За тисячі років сюди нанесло безліч піску, водоростей, деревини та камінців, які утворили півмісяць суші — щось на кшталт пляжу. Щоліта рослини, які ростуть нагорі, скидають на пляж насіння, наче багатій милостиню. Якщо зима видається не надто суворою, а весна не затримується, деякі насінини навіть примудряються пустити коріннячко, але до наступного сезону вони не доживають. Тож щороку пляж вкривається слабким поростом лише завдяки пожертвам згори.

Власне, нагорі є справжня суша, яку скелі оберігають він руйнації морем. Тут вільно росте та розмножується зелень. Здебільшого це жорстка трава, якої вистачає лише на те, щоб нагодувати кількох худих овець і утримувати на місці родючу землю. Є тут і декілька кущів — усі з шипами. Вони слугують прихистком для кролів. У східній частині острова на схилі відважно тримаються кілька сосон.

На височинах росте верес. Кожні декілька років чоловік — так, не дивуйтесь, на острові живе чоловік — випалює верес, щоб дати можливість траві вирости на його місці. Проте вічнозелений кущ однаково повертається — хтозна, як йому це вдається, — та відбирає у трави якусь частину землі. Відтак чоловік знову й знову його випалює.

Кролі живуть тут, тому що народилися на цьому острові. Вівці — бо їх сюди привезли. Чоловік — бо хтось має доглядати за худобою. А ось птахи оселилися тут просто тому, що їм подобається острів. Їх тут сотні. Тисячі. Довгоногі плиски злітають угору з тоненьким «піп-піп» та падають вниз із загрозливим «пе-пе-пе», наче «спітфайри», які атакують «месершмітів». Деркачів дуже важко побачити, але неважко почути, бо їх гавкання заважає спати вночі. Ворони та мартини. Цілі хмари чайок. Навіть кілька беркутів — їх чоловік відстрілює, бо знає, що, незважаючи на статті натуралістів і всіляких науковців з Единбурга, ті сволоти полюють на його овець, а не харчуються падлом.

Частіше за все на острів навідується вітер. Зазвичай із північного сходу, з країни фіордів, льодовиків і айсбергів. Із собою він приносить неприємні подарунки у вигляді снігу, рясного дощу, холоду та туману. Хоча іноді приходить і з порожніми руками — просто для того, щоб завивати, гнути дерева, виривати з корінням кущі та здіймати піну на хвилях моря. Цей вітер просто не знає втоми — і в цьому його помилка. Якби він приходив рідко, йому б вдавалося захопити острів зненацька та принести якісь суттєві збитки. Але острів звик до вітру та навчився йому протистояти. Кролі ховаються глибоко в ущелинах, дерева ростуть уже зігнутими у потрібний бік, птахи будують гнізда в захищених місцях, трава пускає глибоке коріння, а чоловік збудував низький міцний будинок з майстерністю, накопиченою у віковій боротьбі з таким сильним потоком повітря.