Эдуард Фиккер: Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Хто ж міг його видати? — пита з недовірою.

— Я або ви, — каже полковник. — Третього бути не може.

Це дійсно так, але ж це безглуздя! Полковник киває в мій бік і пояснює:

— Капітану Калашу доручено розслідувати цю справу.

Обличчя його нічого не говорить, ніби цим сказано все. Він висовує паралізованою рукою шухляду й бере звідтіля нову сигару.

Я вже, здається, відзначав, що коли наш полковник запалює сигару, все кидається в паніку — миші, пацюки, міль, а з усіх прилеглих вулиць тікають собаки. Не знаю, де він дістає оті сигари і чим їх надушує, але їх дим викликає задуху.

Він пропонує також сигарети мені й Вашеку. Всі ми куримо, і збоку це, певно, скидається на конференцію.

За посадою я підкоряюся полковнику, а Вашек — мені. Та вище начальство дало мені доручення негайно розслідувати цю справу — і тут, як то кажуть, не до рангів.

Тому я діловито заявляю:

— Не виключено, що й деякі попередні коди було видано. Що ж стосується коду ВХ-222, то в його викраденні ми цілком певні.

Обидва мовчать. Мене навіть радує, що вони такі спокійні.

Продовжую:

— Можливість зради на цей раз була заздалегідь передбачена. Адже складали його ви, товаришу полковник.

— Так, — бубонить полковник з густої хмари сигарного диму.

— Дозвольте мені ще кілька питань. Де-небудь про код ВХ-222 робилися якісь нотатки?

— Ніде, — сказав полковник.

— Спосіб розшифрування секретних паперів таївся лише в пам'яті?

— Так, лише в пам'яті.

— Код був книжним, — продовжую я. — Слід було тільки пам'ятати назву книги та потрібну сторінку, чи не так?

— Приблизно так.

Признаюсь вам, що я не дуже тямлю в кодах.

— Цю книгу ви зберігаєте?..

— Під надійним замком, — бубонить полковник. — Ніхто не міг бачити її. Практично неможливо, щоб серед мільйонів книг обрали саме цю і таким чином розпізнали анаграму коду.

Я киваю.

— А можна було розкрити таємницю коду, співставивши кілька зашифрованих паперів з незашифрованим оригіналом?

— Ні, — з певністю каже полковник, — знаки його постійно змінювались за принципом зворотної комбінації. Ви можете мати перед собою книгу, але вам не вдасться що-небудь прочитати або відшукати ключ, поки не знатимете найважливішого слова з потрібної сторінки, до якого в'яжеться все останнє.

— А коли мені відоме це слово?

Полковник дужче задимів сигарою.

— Тоді можна, — кинув він. — Але, не знаючи відповідної комбінації, це дуже важко. Та й часу потрібно куди більше. Одначе повторюю, що, крім мене і старшого лейтенанта, ніхто не знав вузлового слова. До того ж, воно зовсім непомітне. Функція його залежить од номера сторінки, рядка й порядку. Крім того, існує ще кілька варіантів. Потім ще треба добре помучитись з анаграмою, тобто з перетасовкою букв.

Я ввічливо спитав:

— То все це дуже важко?

Полковник спохмурнів.

— Кажуть, існують феноменально обдаровані люди.

— У вас є хтось на прикметі?

— Ні.

І він знову запахкав сигарою, яка сичала й чадила, наче вулкан. Потім нервово докинув:

— Обставини вам відомі. Код міг видати лише той, хто знав його. Я або він…

Вашек застиг, мов статуя. Проте він напрочуд спокійний, хоч трохи й блідий.

Звертаюсь до полковника:

— Мені здається, що все не так просто.

— Чому?

— Тому, що я цілком довіряю вам і старшому лейтенанту.

— Дякую, Гино, — обізвався, нарешті, Вашек Небеський. Та він ще нічого не знає. Інакше зрозумів би одвертість полковника.

До речі, треба вам пояснити, чому це Вашек кличе мене «Гиною». Бачите, я, — хоч і не моя це заслуга, — хрещений Гинеком. Та коли був ще зовсім пуцьверінком і мав усього-на-всього чотири зуби, то вимовляв своє ім'я тільки «Гина». З тих пір воно і прилипло до мене.

Я говорив цілком серйозно. Якщо вже підозрювати їх, то кому ж тоді взагалі можна вірити. Полковник мовчить, але я знаю, що всередині в нього лютує буря. Він дуже роздратований. Ось чому очі його не дивляться на жодного з нас.

Отож я спокійно кажу:

— А скільки паперів було зашифровано тим кодом?

— Чотири, — мовив полковник. — Я сам їх шифрував. Нам пощастило їх перехопити. Передамо іншим шляхом.

Він так притиснув свою сигару в попільниці, що з неї вибухнув цілий сніп іскор.

— Скажіть, полковнику, а що то були за папери?

Він гнівно кашляє.

— Генерал Станіслав одсилав довідку про нові правила учбового пілотажу та координації повітряної оборони наших кордонів. Інженер Безручка впроваджує важливе відкриття, яке стосується маскувальних лаків. Товариш Стіме з міністерства зовнішньої торгівлі розробив проспект зв’язків з деякими консульствами щодо сировинних баз. Іржі Розточний з міністерства шляхів подає план залізничних сполучень з сусідніми державами. Нам завдало б великої шкоди, коли б ворожа розвідка довідалась про це. Ось так.