Андрей Гуляшки - Історія з собаками

— Уявіть собі, цікавить!

— Якби ви почали отак допитуватися не в цій кімнаті, не в цій установі, яку я взагалі поважаю, я дав би вам парасолем по голові. Слово честі!

— Але зараз ви не де-небудь, а саме в цій установі, у моїй службовій кімнаті, тому прошу вас відповідати на мої запитання. Ви часом не займаєтесь науковою роботою у вільний час?

— А ви звідки це знаєте?

— Просто припускаю!

— Ну мене цікавлять деякі питання!

— Наприклад?

— Ви не фахівець і не зрозумієте.

— Ну та все ж!

— Я не повинен зраджувати своїх творчих таємниць. Навіть перед вами!

— Але ви раптом почали ходити до корчми. Як це сталося?

Мовчанка.

— Прошу відповідати!

— Я волів би не говорити, громадянине слідчий, на цю тему. Що я міг сказати з цього приводу, те вже сказав. Крім цього, більш нічого не знаю.

— Чому ви так несподівано вибігли з корчми?

— Не вибіг несподівано, а мене покликали до телефону.

— Хто покликав?

— Одна людина.

— Хто саме?

— Це моя особиста справа.

— Де живе ця особа?

— Не знаю.

— Отже, це людина не з нашого міста?

— Я не допитувався. Не маю нахилів слідчого.

— А куди ви пішли, залишивши корчму?

— Сів на автобус і зійшов на першій зупинці.

— А звідти?

— Звідти? Нікуди. Залишився на зупинці й розмовляв з Людиною, яка мене покликала.

— Де розмовляли?

— Надворі.

— Не схоже, щоб ви розмовляли надворі. Ви повернулися до корчми в сухому чи майже сухому одязі, а надворі лив дощ,

— Ми зайшли в під'їзд. Це вас влаштовує?

— Скільки часу ви розмовляли з тією людиною?

— Хвилин із п'ять.

— Ви ще кудись ходили?

— Не ходив. Повернувся назад до корчми.

— Не може бути! Бракує близько двадцяти хвилин.

Мовчанка. З обличчя Прокопія Сапарева було видно, що йому дуже прикро.

— Може, й бракує. Я їх не лічив!

— Це не відповідь, громадянине Сапарев. Навіть зовсім неписьменна людина знає, що три плюс три, плюс п'ять не дорівнює тридцяти двом.

— Ну то й що? — Прокопій нахилився до слідчого і підкреслено зухвало повторив: — Ну то й що з того, що не дорівнює тридцяти двом?

— Три хвилини на дорогу до першої зупинки й три хвилини на дорогу назад становлять шість хвилин. На зупинці, кажете, розмовляли п'ять хвилин. Ну гаразд. Все це складає одинадцять хвилин. Ви пішли о шостій двадцять вісім і повернулися о сьомій нуль три, отже, вас не було всього тридцять дві хвилини. Ви даєте звіт за одинадцять хвилин, а куди поділися решта двадцять хвилин? Ось що мене цікавить! І з усією серйозністю прошу вас не ухилятися від запитань. Розповідайте!

— Мабуть, я розмовляв зі своїм знайомим не п'ять, а двадцять хвилин. Коли розмова цікава, не помічаєш, як летить час.

— Послухайте, громадянине Сапарев, невже ви не розумієте, що у ваших інтересах довести з усією вірогідністю, називаючи й імена свідків, як і де ви провели час між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини.

— Їй-богу, не розумію.

— Чи вдаєте, ніби не розумієте?

— Замість загадувати загадки, ви б краще самі пояснили це питання.

— Якщо ви, громадянине Сапарев, не доведете з посиланням на свідків, де були від шостої години двадцять вісім хвилин до сьомої години три хвилини, то свідчення вахтера бая Стамо можуть бути фатальними для вас! Розумієте?

— Тільки не лякайте мене, прошу! Як це будуть фатальними? Скажімо, мені щось спало на думку, і я після роботи зайшов у відділ щось перевірити. Хіба за таке вішають? Або, наприклад, забув повернути ключа вахтерові — невже за це можуть посадити до в'язниці?

— А що коли ваші відвідини збіжаться , наприклад, з витоком таємної інформації?

Цього разу мовчанка була довшою, на самовпевненого Прокопія мовби вилито відро крижаної води. Його обличчя втратило зухвалість, а очі — сірий блиск. Мефістофель зів'яв, згадавши, що він вигнанець із раю і що остання битва з богом закінчилася не на його користь.

— Я не ходив у відділ і нічого мені не спадало на думку! — сказав Сапарев. Він жовчно посміхнувся і заговорив, але зовсім не тим войовничим тоном, яким хвилину тому запитував: «Хіба за таке вішають?» Прокопій промовив: — Якби ви поза цими стінами бодай натякнули мені, що я можу бути причетний до якогось ВИТОКУ інформації, повірте, клянусь пам'яттю предків, я неодмінно торохнув би вас по голові своїм старим, але ще міцним парасолем!

— Не кляніться, це анітрохи не полегшить справи, а докладно розкажіть, куди ви ходили і що робили від шостої години двадцять вісім хвилин до сьомої години три хвилини. Я слухаю вас.