Ян Флемінг - Із Росії з любов'ю

— Говорить полковник Клебб. Конспирация проти англійського шпигуна Бонда. Операція починається негайно!

Пухкенькі руки тихого життя обняли Бонда за шию і повільно душили його. Він був людина війни, і коли довго не було війни, дух у нього занепадав. А в його особистій діяльності ось уже майже цілий рік панував мир. А мир занапащав Бонда.

У четвер дванадцятого серпня о сьомій тридцять ранку Бонд прокинувся в своїй комфортабельній квартирі в будинку на акуратно засадженій деревами Кінгз-роуд. Він з відразою подумав про те, що чекає на нього цього дня, і дійшов висновку: суцільна нудьга. Як для мусульман страх — головний гріх, так і нудьга чи навіть прокидатися знудженим було тим гріхом, що його Бонд найбільше засуджував.

Бонд потягнувся і двічі теленькнув маленьким дзвоником, даючи своїй економці шотландці Мей знати, що готовий до сніданку. Потім рвучко викинув своє оголене тіло з-під простирадла й виплигнув на підлогу.

Єдиний спосіб боротися з нудьгою — це вириватися від неї. Бонд опустився на руки й двадцять разів віджався. Щоб не давати м'язам відпочинку, він робив це дуже повільно. Коли руки були вже не в змозі витримувати біль, він перекотився на спину і, поклавши руки вздовж тіла, підводив випростані ноги доти, доки запротестували м'язи живота. Тоді він устав і, не згинаючи колін, двадцять разів торкнувся руками носків. Потім знову заходився робити вправи для рук та грудей, пов'язані з глибоким диханням, аж поки в нього запаморочилося в голові. Важко дихаючи, Бонд увійшов до обкладеної білою кахляною плиткою ванної і п'ять хвилин стояв у скляній душовій кабінці — спочатку під дуже гарячою, а потім під холодною водою з великим тиском. Поголившись, він надяг темно-голубу бавовняну майку «морський острів» і темно-сині з тонкої тропічної вовни штани, стромив босі ноги в чорні шкіряні сандалі й через спальню почвалав до видовженої вітальні з великими вікнами. Йому принесло задоволення те, що він бодай на якийсь час вигнав зі свого тіла разом з потом нудьгу.

До кімнати ввійшла з тацею Мей, симпатична літня шотландка з сивим волоссям із сталевим полиском. Вона поставила тацю на стіл у ніші. Крім сніданку, на таці лежала «Таймс» — єдина газета, яку читав Бонд.

Джеймс побажав їй доброго ранку.

— Доброго ранку-с! — За давньою звичкою Мей не називала «сером» жодного чоловіка, крім англійських королів та Уїнстона Черчілля. І лише як натяк на особливе ставлення до Бонда вона долучала наприкінці останнього слова у фразі оте «с».

Цього разу вона не вийшла з вітальні, як це робила завжди, коли Бонд перед сніданком починав гортати газету.

— Вчора ввечері знову приходив той молодик. Щодо телевізора,— нарешті сказала Мей.

— Який молодик? — Бонд не підвів голови, бо саме переглядав заголовки.

— Та той, що завжди приходить. Він був тут уже шість разів. Набридає мені від самого червня. Я думала, що як я скажу йому про його грішні домагання, то він облишить те діло. Але він усе ще пробує продати нам ту штуку чи накинути в прокат. Як вам це подобається?

— Ті продавці — хлопці настирливі. — Бонд поклав газету й потягся рукою до кавника.

— Вчора ввечері я дала йому прочухана. Турбувати людей, коли вони вечеряють,— це вже занадто! Я запитала, чи має він хоч якісь папери або щось таке, аби подивитися, хто ж він.

— Гадаю, це його вгамувало,— Бонд наповнив по вінця свою велику чашку.

— Якби ж то! Він почав розмахувати профспілковим квитком, кричати, що має право заробляти на прожиття. Це, либонь, профспілка електриків. Ота, де засіли комуністи-с?

— Так, звичайно,— непевно відповів Бонд. Його увага напружилася. Чи не стежать вони за ним? Він сьорбнув кави й поставив чашку. — Що казав той чоловік, Мей? — запитав він байдужим голосом, але уважно поглядаючи на жінку.

— Він сказав, що у вільний час продає телевізори і одержує за це комісійні. Мовляв, чи свідомо ми відмовляємось від його послуг? Він говорить, що тільки ми на всій вулиці не маємо телевізора. Мовляв, лише у нас не стоїть на даху ота штукенція, з вашого дозволу. Він завжди питає, чи ви вдома, бо хоче, мовляв, побалакати про цю справу з вами. Дивна манера! Чого ж він не спробує перестріти вас біля дверей, коли ви виходите з дому або коли повертаєтеся з роботи! Звісно, я не розказую йому нічого такого про ваш розпорядок. А взагалі, якби він не був такий настирний, то цілком справляв би враження поважної людини.