Александр Авдеенко - Дунайські ночі

«Іван» поклав руки на спинку шоферського сидіння. Москаль відчув себе переможцем, і це, як він пізніше розповідав, мало не погубило його.

— Так і сидіти! Кушнірчук, бери мій пістолет і охороняй. Стріляй, в разі чого. Вперед! — Старшина віддав зброю карантинному інспектору і повів «Петра» до темного будиночка, що самотньо стояв край дороги. В ньому жив молодий спеціаліст ліспромгоспу Михайло Горай з дружиною.

Москаль розбудив господарів. Чоловік і жінка зразу ж з'явились у дверях з гасовою лампою.

З тривогою, природною для людей, що звикли до тихого лісового життя, дивилося подружжя на міліціонера і незнайомця, якого старшина завів у хату.

— Постережіть його! — звертаючись до господарів, попросив старшина і вибіг.

Чоловік і жінка здивовано перезирнулися. Раптом знадвору почувся глухий пістолетний постріл. Потім другий. Це вивело «Петра» із стану розгубленості. Він круто повернувся і, вдаривши Михайла Горая в живіт головою, кинувся до дверей. Марія вчасно підставила йому ногу. «Петро» впав.

Горай оглушив його сильним ударом кулака, потім зв'язав і вискочив з хати.

При яскравому світлі фар грузовика він побачив міліціонера. Старшина лежав на землі, біля легкової машини, без кашкета і тримався за живіт. Горай кинувся до Москаля.

Що ж сталося тут, біля багаття?

… Підбігши до машини, Москаль широко відчинив дверцята, скомандував:

— Виходь!

«Іван» опустив руку в кишеню, вихопив пістолет і вистрелив. Куля попала Москалю в живіт. Він упав, відчуваючи, як гаряча кров тече по ногах.

— Стріляй, Кушнірчук! — хрипким голосом наказав він інспектору.

Але Кушнірчук запізнився. В машині пролунав постріл. «Іван» покінчив з собою.

Івану Івановичу стало ясно, кого він привіз на кордон. І тепер він міг ще спокутувати свою вину, хоча б частково. Але така думка не виникла в його сивій голові. Ніколаєв боягузливо сидів біля багаття. Потім виправдувався: «Мені було наказано відійти до багаття і не рухатися».

Верховинці і лісник оточили міліціонера.

— Тебе поранено, Москаль? — запитав Горай, підбігши до нього. — Куди тебе?

— Вези, друже, до лікарні. На мотоциклі. Швидше!

— А легкова машина? Гей, шофер!..

— Не треба. Нехай все як є. Нічого не чіпайте. Стережи, Кушнірчук!

Горай кинувся до сарая, де стояв його мотоцикл. На щастя, машина, незважаючи на холодну ніч, завелася одразу. Горай під'їхав до міліціонера, допоміг йому сісти. Потім обережно об'їхав придорожню канаву по містку і, вибравшись на автостраду, помчав у гору, в село, де була лікарня. [1] Старшина Москаль, лісотехнік Михайло Горай та його дружина Марія — не вигадані персонажі. Президія Верховної Ради нагородила Москаля орденом Червоного Прапора, а Михайла і Марію орденами Червоної Зірки. Розповідь про їхній подвиг було надруковано в газеті «Закарпатська правда».

«Петро» на всіх допитах поводився з одвертою нахабністю. Ще під час першої розмови з Шатровим, зразу після того, як його доставили в управління державної безпеки, сказав:

— Не думайте мене залякати. Смерті я не боюся. Розкаюватися не збираюсь. Плакати мені немає за ким. Жаліти і любити нічого. Сподіватися ні на що. Нудьгувати не буду навіть у труні. Словом, з того моменту, як ви мене схопили, я поклав на своє життя хрест і сургучну печатку. Ясно? А коли ясно, зробіть висновок: не розколите ні тепер, ні через місяць, ні через рік, ніколи! Нічого не скажу.

На своєму довгому віку чекіста Шатров наслухався усяких заяв. Декламації «Петра» він не надавав особливого значення. Бравірує, бадьориться.

У «Петра» знайшли документи на ім'я Федорова, Грубейка, Козлова, Самаріна, Щеглова, гроші, зброю, топографічні карти, секретний фотоапарат, кишеньковий магнітофон. Була і ампула з ціанистим калієм — не встиг чи не захотів її розгризти. Були і книжечки в чорній шкірі, заповнені нейтральними, видимими записами і тайнописом. Такі ж самі книжечки вилучили у Рандольфа Картера після того, як його схопили на гарячому. Та цього «Петро» не знав, а Шатров і люди, які вели слідство, не поспішали йому про це сказати. Встигнемо! Нехай поки що тішиться своєю твердістю. Заговорить пізніше, коли повністю, ланка за ланкою буде зібрано ланцюг, викуваний у свій час містером Картером.

Дещо дуже важливе встановили і без допомоги «Петра». Серед його тайнописів, переданих американському дипломатові у Києві, в Софійському соборі, було розшифровано адресу і прізвище Кашуби, а також пароль.