Богомил Райнов - Пан Ніхто — Збірка

Після однієї такої довгої й вигадливої історії Франсуаз утомленим жестом зупиняє мене:

— Досить. Тепер я маю деяке уявлення про вас. Ви, звичайно, безбожно брешете, забуваючи, що навіть коли людина бреше, в неї іноді прохоплюється правда. Тож краще приступаймо до кави.

Я скоряюсь їй і виходжу на кухню. Жінка йде за мною, стежить за моїми діями. Не зайва обачність, оскільки за своє життя я рідко пив каву і ніколи не готував її. На кухні я знаходжу чималий запас розчинної кави й кави в зернах. Яскраві етикетки розчинної кави викликають у мене більше довіри. Я висипаю в каструлю цілу банку кави, добавляю на око цукру, потім наливаю холодної води і ставлю все це на електроплитку.

Незважаючи на мій рішучий вигляд, мета якого — викликати довіру, Франсуаз заклала руки за спину і скептично спостерігає за моїми діями.

— Бідолашний мій друже, вам бракує не лише виховання, а й глузду, — каже вона, хапаючи посудину і виливаючи з неї все в умивальник. Потім береться за каву сама.

Нарешті кину приготовано, а згодом — і випито. Франсуаз дивиться на свій годинник.

— Мабуть, пора закінчувати ці відвідини, — каже вона, гасячи сигарету.

Ця жінка зовсім не дбає про економію — всі сигарети гасить недопаленими.

— Ви жартуєте? — запитую, намагаючись вгадати, правду вона каже чи жартує. — Бал тільки починається.

— Ах, я й забула про маленьку дрібницю, — відповідає Франсуаз, підводячись.

Вона виходить на середину холу, визивно піднімає до волосся руки, демонструючи свій високий бюст, і майже з прикрістю промовляє:

— Я маю роздягтися сама чи ви допоможете мені?

Я уважно дивлюся на неї, потім відводжу погляд і встаю.

— Ви далеко заходите у своїх жартах, — відповідаю якомога байдужіше.

— Які ж це жарти? — скидає очима чорнява. — Хіба ви не для цього кликали мене? А тепер, коли я до ваших послуг, чомусь вважаєте це за жарт.

— Помиляєтесь, — сухо відказую я. — Я кликав вас не як вуличну дівицю.

— Значить, сталося непорозуміння. Мені здалося, що вам тільки цього й бракує.

Я не маю настрою сперечатися. Жінка розуміє це і збирається додому. Супроводжую її до виходу. Біля дверей вона обертається, кидає на мене швидкий погляд і м'яким байдужим голосом промовляє:

— Фінал трохи не вийшов… Та нічого, це вам буде уроком на майбутнє: в таких справах треба брати до уваги й думку другої сторони.

Махнувши мені на прощання чудовою білою рукою, вона простує у вечірні сутінки, де біліє довгастий спортивний автомобіль. Я повертаюся до холу в настрої, про який не варто й писати.

Якщо випадок колись зведе вас із паном Гаррісом, раджу не піддаватися його сумирному виглядові. Наскільки мені відомо, історія не знала жахливішого інквізитора, ніж цей миршавий чоловічок у чорних окулярах і з чорною текою. Кілька днів підряд він запаморочував мені голову п'ятизначними числами й арифметичними вправами, а потім з диявольською посмішкою заходився навчати мене азбуки Морзе. Й не тільки азбуки, а й управ для пальців.

Коли не зважати на тортури, яким піддає мене Гарріс, моє життя на віллі плине без істотних змін. Садівник і прислужник стежать за мною настільки тактовно, що я майже не відчуваю їхньої присутності. Вільні від чисел та азбуки Морзе години я проводжу переважно під жовтогарячим накриттям веранди. Випроставшись у кріслі, неуважливо споглядаю побляклу зелень маслин, густо-зелені помаранчеві дерева і далі — стіну високих кипарисів, думаючи про те, що чекає на мене попереду.

Зрештою, майбутнє неважко собі уявити: думка про нього щоразу викликає неприємне відчуття в шлунку, як після надмірного вживання їжі або від страху.

Я не думаю про майбутнє «взагалі», бо не люблю обмірковувати «взагалі» будь-яку справу: сушити голову одним і тим же обридає, ти це й зайве. Мій мозок зайнятий розробкою необхідних дій для кожної можливої зміни обставин. Бо ж обставини так чи інакше зміняться і то, напевне, скоро і навряд чи на мою користь.

У перервах між роздумами я часто згадую Франсуаз. Після стількох місяців самоти думки про чорняву красуню викликають у мене далеко не снотворні картини. Щоб відігнати їх, переконую себе, що сама Франсуаз мене аніскільки не цікавить, — мене приваблює тільки жіноче тіло. Але це неправда. І хоч у світі, де ми живемо, не обійтися без брехні, обманювати самого себе просто безглуздо. Коли б мене вабило тільки жіноче тіло, — в «Копакабані» є широкий вибір. Але після Франсуаз жодна з тих жінок не цікавить мене. І все ж я задоволений, що того дня не кинувся на чорнявку. Нехай бачить, що ми бідні, але чесні або ж хоч здатні вдавати, що чесні.