Богомил Райнов - Ранок дня не визначає

— Та кількість, яку ви попередньо замовляєте, не викликає в мене особливого ентузіазму.

— Я міг би збільшити, — кажу я, відчувши підбадьорливий поштовх під столом. — Єдине, що мене стримує, це проблема транспортування.

— Транспорт — то ваша справа. В даному разі я маю на увазі не тільки кількість, а й пропорцію. Ви замовляєте шість тисяч пістолетів і при цьому наполягаєте на великій знижці. Та я можу реалізувати скільки завгодно пістолетів без найменшого зусилля й без будь-якої знижки. Пістолети!.. Пістолети — це золотий бізнес!

Він замовкає, наче прислухається до диско-гуркоту, потім починає легенько постукувати пальцями по столу, немов випробовує клавіатуру на піаніно, й нарешті говорить:

— Найнадійніша зброя — карабіни. Карабіни — це класика, містер Каре. Вам треба взяти більше карабінів. Подвоїмо кількість карабінів, наполовину зменшимо кількість пістолетів, скромніше замовимо автомати — от і укомплектована чудова партія товару, і ви можете розраховувати на тридцятипроцентну знижку.

Дебеле хтиве стегно знову тисне мене під столом: погоджуйся! Цього разу я теж штовхаю його у відповідь: не заважай!

— У мене таке враження, наче компроміс уже намічається, — зауважую я. — Мій початковий варіант і сорок процентів знижки. Або, коли хочете, ваш варіант і п'ятдесят процентів знижки.

Нога Мод завмирає в напруженому очікуванні, а Томас знову заходиться сміхом:

— Хіба це компроміс? Те, що ви пропонуєте, для мене — справжня капітуляція. Погодьтеся, містер Каре, що людина капітулює лише тоді, коли немає іншого виходу. А у мене є досить каналів, щоб збувати свій товар.

— Так, але у вас, мабуть, і товару більш ніж досить. Нащо йому лежати й іржавіти.

— Не хвилюйтесь, товар не іржавіє. Він добре змащений.

— Але застаріває.

— Він довго не залежується, щоб застарівати.

Западає неприємна мовчанка, передвісник розриву. Мод настирливо штовхає мене, та я не реагую.

— Шкода, що ми не дійшли згоди, — нарешті кажу я. — Будемо сподіватися, що колись іншим разом…

— Я ж вам сказав: не покладайтеся на інший раз, — бурчить американець. — Зброю, на відміну від скляних виробів, не пропонують щодня на кожному кроці.

Він кліпає очима, потім підносить до губ склянку. Я беру з нього приклад, байдужий до сигналів Мод. Можливо, час відступати, думаю я, та саме в цю мить бачу, що Томас тягнеться до невідкоркованої пляшки, бо перша вже порожня. Ні, давати відбій ще рано. Попереду в нас ціла пляшка, тож нема чого поспішати.

— Бачте, містере Каре, — каже американець, звичним жестом викручуючи металевий ковпачок. — Оскільки це справді наша перша угода й невідомо, чи буде колись друга, я хотів би вам якось догодити. Але ви повинні зрозуміти мене: я не шеф фірми й мої права обмежені певними рамками. Тому не вимагайте від мене неможливого.

Він щедро наливає собі, не забуваючи цього разу плеснути трошки скотчу й Сандрі. Потім підсовує пляшку до мене. Беру її, та перш як налити, кажу:

— Щоб не вимагати неможливого, треба знати ваші можливості.

— Можу збільшити знижку на п'ять процентів, якщо брати другий варіант.

— А як з першим?

— Максимум — тридцять процентів, як я вам уже сказав. За такого варіанта я ніколи не робив подібної знижки. Можете мені повірити.

Мод уже якийсь час сидить спокійно, ніяких сигналів.

— Гаразд, — кажу я, — тоді дозвольте мені подумати день чи два.

— Ну що ж. Якщо йдеться про день-два.

— Йдеться не про те, укладемо ми угоду чи ні, а про те, на якому варіанті спинитися.

— Так, так, подумайте, — киває Томас. — Що ж до угоди, я не маю сумніву, що ви її укладете. Таких вигідних умов вам піхто не запропонує.

Напруження спало. Мод вже не притискає стегно, а Сандра щось мугикає у такт диско-мелодії, яка долинає знизу. В червоній півтемряві напівоголений бюст секс-бомби виглядає привабливо-рожевим, а чуттєві червоні губи здаються майже чорними. Чорні губи, чорне волосся й загадкові котячі очі — це вже не секс-бомба, а жінка-вампір у стилі ретро.

Відчувши, що угоду майже укладено, Томас також розслаблюється. Алкогольні випари, досі нейтралізовані силою волі, здається, починають діяти й на нього, бо, кліпнувши, він кидає на мене дружній погляд і каже:

— Зброя — це найвизначніший винахід!

— Великий винахід, справді, — озивається Мод. — Пускати кров…

— Якщо треба пустити кров, можна скористатися п'явками, — подає голос Сандра. — Пам'ятаю, мені приписували торік, коли я дуже розповніла…