Юрій Усиченко - Вулиця Без світання

До будиночка Ситника прийшло двоє: один — невисокий на зріст, легкий; другий — вищий, гладкий, ступні його глибоко відбилися в землі. Трохи поговоривши, всі троє попростували до шосе. Ситник добровільно залишив оселю — в цьому не було сумніву, жодних слідів боротьби, опору з його боку Воробйов не виявив.

Отже, вони замкнули будинок і пішли. До шосе сліди були добре помітні, але далі, на асфальті, зникали.

Перед Воробйовим постали нові складні питання. Куди подівся Ситник? Чому він вирішив кудись піти, нікому про це не сказавши? Що це були за люди, які відвідали його? Чому Ситник пішов з ними?

На жодне з цих запитань Воробйов не міг відповісти.

…Ось уже понад місяць, як місцева міліція одержала відомості про те, що в Новосибірську з'явилися спекулянти, які збувають по фантастично дорогих цінах закордонні товари: жіночу білизну, взуття, парфюмерію. Торгівля ведеться суворо конспіративно, тільки вдома у «надійних людей». Є припущення, що товар збувають підставні особи, а головний організатор намагається бути непомітним.

Відомості залишалися непідтвердженими, неясними, поки однієї ночі працівники міліції не постукали у двері завідувача продовольчої крамниці номер 3 — Котельника. До такого візиту Котельник виявився цілком підготовлений. Без тяганини і зайвих викручувань розповів, що робив «операції» з халвою, вершковим маслом, оселедцями і взагалі з усім, що потрапить під руку.

Під час обшуку в квартирі Котельника знайшли, крім золота і грошей, коробку пудри «Ша нуар». Ярлик на коробці свідчив, що місяців два тому вона була у Франції.

Дружина Котельника охоче пояснила, звідки взялась коробка: купила в жінки, яка й раніш приносила «цікаві» речі. Кличуть її Марфуша, немолода, одягається у все темне, на голові чорна хустка. Про свій прихід ніколи не попереджає.

Гарненька біла коробка із зображенням чорного кота на кришці стала у великій пригоді карному розшуку.

Працівники розшуку прийшли до висновку, що пудра могла потрапити з Франції лише контрабандним шляхом через один з морських портів.

Після тривалого і пильного спостереження вдалося встановити, що якийсь Гнат Гуровий щомісяця, а то й двічі на місяць, одержує посилки з Енська.

Почали перевіряти особу Гурового. Виявилося, що довір'я вона не викликає.

Колись Гуровий був «мурашківцем». «Мурашківці» — одна з найбільш фанатичних релігійних сект.

У тридцятих роках на Волині якийсь Іван Мурашко від імені господа бога оголосив себе «Іллею-пророком» і «ангелом завіту». Підстави для цього, за словами Мурашка, були такі. Якось прогулюючись по полю, він, Мурашко, зустрів жінку. Чи то з несподіванки, чи то з якихось інших причин жінка «помертвіла». З «помертвілої» почувся голос Христа. Віщав він три доби, а Мурашко акуратно все це записував. Нарешті, Христос замовк, і жінка «воскресла».

Ця безглуздо-фантастична історія лягла в основу «мурашківської віри», яка ще й досі подекуди збереглася в нашій країні.

Особливо по-варварськи ставляться «мурашківці» до жінок. «Сестрам», які вступають у секту, роблять на спині хрестоподібний надріз бритвою. Кров жертви збирають у пляшку, змішують з водою і хрестять нею новонароджених, звичайно, за добру плату, перетворюючи людську кров на гроші. Першою удостоїлась «накладення хреста» Любов Ішенко. За це вона дістала. титул «матері Сіону», і коли Мурашко, наторгувавши за кров чималу суму, втік в Аргентіиу, «мати Сіону» залишилась на чолі секти, разом з призначеними нею «апостолами», агітуючи віруючих чекати «царства Сіону».

У роки війни Гнат Гуровий невідомо як опинився на Херсонщині, в далекому селі, і утворив там секту «мурашківців». Йому пощастило втягти в свої тенета кілька жінок, які дбали про «пастиря», і Гуровому жилося мов у бога за пазухою.

Але от почали повертатися додому фронтовики. Жоден з них не схвалив релігійного захоплення своєї дружини.

Законним порядком вплинути на Гурового було клопітно, та вони й не хотіли вплутувати закон у свої родинні справи. Просто якось увечері до хати, де був на квартирі Гуровий, ввійшли два чоловіки і запропонували йому до ранку забратися з села. Дивлячись на їхні обличчя, на солдатські ордени, медалі і нашивки за поранення, які вони дістали в боях, Гуровий зрозумів, що сперечатися на цей раз не тільки марно, але й небезпечно.

«Бесіда» з колишніми фронтовиками так вплинула на Гурового, що з Херсонщини, заїхавши на короткий час в Енськ, він метнувся аж у Новосибірськ. Жив тут тихо і смирно, працював банщиком. Але про справжні заробітки Гурового стало відомо тільки останнім часом, коли дізналися, що до нього одна за одною надходять посилки із зворотною адресою: «Енськ, Гоголя, 4, квартира 9. П. Т. Малов», а він так само регулярно надсилає великі суми в Енськ до запитання на ім'я. П. Т. Капрова.