Андраш Беркеші: Агент №13

— Ви знаєте цього Мате Таборі?

— Тільки з матеріалів. Був відомим планеристом, призером багатьох міжнародних та наших змагань.

— Так, так. Дуже славна людина. Брав участь і в русі Опору проти фашизму.

— Ви його знаєте, товаришу полковник?

Кара ствердно кивнув головою.

— Незабаром і ви з ним познайомитесь, — сказав він. — Заздалегідь звертаю вашу увагу на його дочку. Чудова дівчина. Вродлива. Тільки обережно: вона володіє дуже сильним ударом правою. Чемпіонка з теніса. — І тихо засміявся.

Фелмері теж посміхнувся.

— Кажуть, що мої подачі теж непогані, — відпарирував він. — І форгенди добре вмію приймати.

— Побачимо. — Полковник задивився на знайомий краєвид, що розгортався обабіч дороги. — То, кажеш, Таборі готувався у відпустку?

— Так, — коротко відповів лейтенант. — Обережно… — Якийсь «оппель» мчав їм назустріч, незважаючи на білу смугу посеред шосе. Кара з'їхав на обочину, щоб уникнути аварії. Тихо вилаявся.

— Не сердьтеся, що застеріг вас, — вибачився лейтенант.

— Навпаки. Спасибі за попередження. Я трохи замислився. Багато ще гангстерів їздить на автострадах. Людина мусить бути обачною. Продовжуйте.

— Під час переговорів Таборі і Тібор Ланц нагадали, що їхній Дослідницький центр реконструюється сучасним обладнанням вартістю до півтора мільйона доларів. Меннел зацікавився цим. А коли йому сказали, що розпочато переговори з англійською, французькою та шведською фірмами, висловив жаль, бо вони, мовляв, принаймні на десять процентів дешевше могли б постачати таке саме обладнання. Для більшої вірогідності витяг з портфеля прейскурант, в якому було зазначено саме це, потрібне для них, обладнання. Справді, воно коштувало на 10–15 процентів дешевше. Мартон здивувався. Швидко підрахували, що, прийнявши пропозицію фірми «Ганза», вони заощадили б до ста тисяч доларів. Та ще близько п'ятдесят тисяч на тому, що гамбуржці приступили б до постачання цього обладнання на чотири місяці раніше. Меннел мав відповідні уповноваження на підписання угоди, тому домовились негайно розпочати переговори і наступного ж дня продовжити їх у Балатономеді. Цікаво, товариші з Веспрема чомусь підкреслюють той факт, що пропозицію продовжити переговори в Емеді висунув сам Меннел: мовляв, щоб провести кілька днів на озері та й не заважати відпочинкові професора Таборі.

— Що ви в цьому вбачаєте цікавого? — запитав Кара і протяжно засигналив, бо легкова машина марки «трабант», порушуючи правила, перетнула перед ним білу смугу.

— Від кого Меннел міг дізнатися про зміст переговорів, що велися з іншими закордонними фірмами? — запитав Фелмері, поглядаючи на Кару. — З учорашнього вечора думаю над цим.

— Якщо не від Таборі, то це дійсно цікаво, — відповів полковник. — Варто взяти на замітку, а згодом і помізкувати над цим. «Добра у хлопця логіка, — відзначив він про себе. — Слід би його перевести в групу аналізу. Запитання ставить влучні». Якщо не помиляюсь, — проказав він уголос, — Таборі з Меннелом поїхали в Емед вісімнадцятого?

— Саме так, — сказав Фелмері. — Разом з ними їхав і Тібор Ланц. В готелі «Шелле» [2] «Русалка» (угорськ.). вже не було вільних місць. Таборі запропонував свою віллу. Меннел прийняв запрошення. Звичайно, і Тібор Ланц теж. Протягом двох днів тривали переговори. За цей час підготували проект угоди, склали проект договору. Дев'ятнадцятого Ланц повернувся в Будапешт, щоб одержати згоду начальства на підпис угоди. За їхнім задумом, через три дні, тобто, двадцять другого, угода мала бути підписана. — Лейтенант закурив. — Дев'ятнадцятого Меннел з'єднався по телефону з Гамбургом, погодив умови договору і одержав дозвіл на його підписання. Наступного ранку, в неділю, десь у п'ятнадцять хвилин на дев'яту, Меннел узяв на прокатному пункті «Шелле» човен і поплив на середину озера. А о дев'ятій годині сорок хвилин човен знайдено за вісімсот метрів од берега порожнім. Негайно було піднято тривогу по береговій службі. О десятій годині десять хвилин за тридцять метрів від човна знайдено тіло Меннела. Але тут знову випливає щось дивне… — Лейтенант глянув на полковника.

— А що саме?

— Меннела знайшли у брюках, сорочці, туфлях. У кишені документи, чекова книжка, тисяча триста доларів, чотириста п'ятдесят західнонімецьких марок. На руці — золотий годинник «Цертіна».

— Годинник не зупинився?!

— Він був герметичний. На шиї висів золотий ланцюжок, на пальці — золотий перстень.