Андраш Беркеші - Списоносці

— Розумію, — погодився я. — Але вони, чого доброго, почнуть втручатись у всі наші справи?

— В які, наприклад? — спитав Титус, глянувши на мене.

— В які?.. Ну, наприклад, вони можуть заявити нашій владі, що відмовляються вести переговори з тобою чи зі мною, і вимагатимуть, щоб когось з нас замінили, звільнили!

— Це дурниці, Акоше. Не знаю, як тобі спало таке на думку. Чого б це нас усунули?

— А тому, що вони бажають працювати тільки з тими, які готові беззастережно служити їм. Мені подобається їхня політика. Проте я не бажаю по-рабськи їм прислужувати… І хоч я так само ненавиджу більшовиків, як і вони…

— Саме ця ненависть і створює міцну основу для нашого співробітництва.

— Навіть в тому разі, коли ми віддамо їм свою країну?

— Ти з глузду з'їхав, Акоше! — з подивом глянув Титус на мене. — Хто ж говорить про те, що треба їм віддати країну?

— Поки що ніхто, але це не значить, що вони цього не хочуть. Залежність країни починається не тільки тоді, коли на її землю ступають ворожі війська і піднімають свій прапор. Ні, Титусе, мені здається, що тут ми з тобою не дійдемо згоди. Якщо в нашому генеральному штабі, а може і в інших місцях, сидять люди, для яких важливіші інтереси Третього райху, ніж Угорщини, то це вже залежність. Я вважаю таких людей зрадниками, хоч вони, напевно, настроєні антирадянськи. А втім, ці типи, які передають проекти та плани генерального штабу фон Мерінгу, при першій-ліпшій нагоді можуть продати відповідні документи і за долари чи радянські карбованці.

— А чому ти гадаєш, що агенти фон Мерінга працюють за марки, а не з власних політичних переконань?

Я гірко всміхнувся.

— З політичних переконань? Любий Титусе, я, на жаль, дуже добре знаю наших офіцерів.

Поїзд, пахкаючи, видирався нагору крізь смерековий ліс. Над темно-зеленими лісами поступово займався світанок. Милуючись чудовим краєвидом, ми, здається, обидва згадали свій рідний край — гірську Трансільванію. Титус притиснув обличчя до вікна, спостерігаючи зміну ландшафту. Згодом він повернувся до мене, зручно вмостився в оббите оксамитом сидіння і, склавши руки на грудях, промовив:

— Адже німці не збираються встановлювати владу безбожного, грубого й неосвіченого наброду. У нас іншого вибору немає. Розумієш? Немає!

Уклавши угоду з німцями, ми почали діяти активніше.

Згодом я теж розглядав угоду з німцями як історичну необхідність. Проте мені довго не давала спокою думка, що в моєму відділі працюють агенти абвера. Я сушив голову над тим, хто з моїх працівників — агент фон Мерінга, але, зрештою, покинув про це думати. Незабаром я одержав нове важливе завдання.

Уряд вирішив таємно організувати засилку в Чехословаччину збройних загонів. Це завдання було під силу тільки списоносцям. Йшлося про організацію добровільних збройних загонів, навербованих з націоналістів, які погодились би воювати проти Чехословаччини. Відверто кажучи, це було неважкою справою. Наша організація налічувала в той час уже чимало членів, особливо багато було в ній офіцерів та інструкторів фашистської молодіжної організації — «Левенте». Я вирішив доручити формування таких загонів найбільш надійним списоносцям.

Якось Титус западав мене, де я навербую стільки людей.

— Нема нічого легшого, любий Титусе. У нас в країні стільки дипломованих безробітних, офіцерів у відставці, що набрати дві тисячі добровольців — це ж дрібничка. Я вже не кажу про студентів, членів усяких молодіжних організацій. Наступного тижня мої люди розпочнуть набір.

— Без всякої підготовки? — спитав він.

— Яку підготовку ти маєш на увазі? Адже табори для навчання в нас є.

— Та справа не в тому! — сказав Титус. — Ми ж нічого не зробили для створення сприятливих настроїв. Сьогодні до обіду відбулася нарада в пана міністра. Було вирішено перед проведенням цієї операції підготовити і відповідним чином настроїти маси. Треба все використати для цієї мети: пресу, радіо.

— Сподіваюсь, ти не доручиш мені ще й це?

— Можеш не боятися! — сказав Титус з відтінком іронії. — Твоє завдання — забезпечити через списоносців наші органи пропаганди матеріалами. Треба домогтись, щоб люди, які готуватимуть матеріали, самі цілком вірили в те, що писатимуть чи говоритимуть.

— Зрозуміло. А який строк дається для виконання завдання? — спитав я.

— Не обмежуватиму тебе строками. Я знаю твої здібності. Розпочинайте, а потім побачимо. Одночасно розпочинайте і навчання добровольців.