Андраш Беркеші - Списоносці

— Милий Титусе, ти серйозно? Ти ж католицький піп! Нічого не розумію!

Титус нещодавно повернувся з Рима. Він не сказав мені, але я відчував, що його міркування тісно пов'язані з враженням від подорожі до Ватікану.

— Акоше, тут враховується багато факторів. Монархія застаріла.

— Згоден, — зауважив я.

— Перед нами два шляхи. Або утворимо демократичну республіку і візьмемо на себе відповідальність за всі її наслідки, або залишимо королівство, на чолі якого стоятиме регент з твердою рукою. Останнє вважається більш доцільним. Хорті у всьому визнає керівну роль католицької церкви і може очолити боротьбу проти більшовизму. А це головне. Після поразки революції в Угорщині повинен бути створений такий політичний лад, така диктатура, які матимуть сильний антикомуністичний зміст і протидіятимуть усяким комуністичним впливам із Сходу. Угорщина повинна стати лінією оборони, об яку розіб'ється більшовизм.

— Її можна буде прорвати…

— Це вже залежить від нас. А втім, європейська християнська політика в наші часи іншого політичного устрою теж не потерпить.

Помітивши, що я вагаюсь, Титус ще завзятіше взявся переконувати мене:

— Подумай, Акоше, до чого може привести демократія, якщо її дати масам, зараженим комунізмом. Наче гриби, виросли б революційні робітничі партії, ми потонули б у бур'яні атеїстичної пропаганди… Ні, друже, протягом довгих років не може бути й мови про демократичні свободи в Угорщині. Насамперед ми повинні виховати людей. Ми й так немало мороки матимемо із залишками червоних. Головна небезпека сьогодні — Радянська Росія, що, як видно, дедалі міцнішає. Хорті пообіцяв усі свої сили віддати боротьбі проти комунізму.

Через кілька днів Титус зайшов до мене з новим планом, яким я надзвичайно захопився. Це було вже після Тріанонської угоди [5] Мирний договір, укладений в 1919 році Антантою в містечку Тріанон (біля Версаля) з Угорщиною, за яким значна частина колишніх угорських володінь відійшла до Чехословаччини, Румунії та Югославії. , і в наших колах панувала пригніченість. Мене стурбувала також втрата Трансільванії. Але ще більше цю втрату переживала Магда, всі маєтки якої лишилися по той бік. У такому розпачі я ще ніколи її не бачив. Ненависть Магди до румунів подесятерилася. З часом ця ненависть все більше кам'яніла. Бувало, я втішав Магду, але що ми могли зробити в той час.

Вона дивилася на мене іскристими очима, лице її було перекривлене від люті. Одного разу ми сиділи в моєму кабінеті. Магда стояла перед столом. На ній було шовкове кімоно.

— Я бачу, вам це байдуже? Вас не турбує майбутнє дітей?

— Гаразд, дорогенька, турбує, — розсміявся я. — Але скажи, що мені робити? Може, організувати добровільні легіони, щоб вони знову повернули Трансільванію? Або висадити в повітря Румунію?

Вона люто блиснула очима,

— Так вам і це жарти?

— А що ще? — поцікавився я.

Вона не відповіла. Тільки зміряла мене поглядом і, повернувшись, грюкнула дверима.

Увечері я спробував заспокоїти дружину. Пригорнувши Магду і ніжно гладячи її пишне волосся, я втішав дружину, хоч і сам не вірив своїм словам. Щоб тільки заспокоїти Магду, я обіцяв нашим дітям світле майбутнє…. Вона уважно слухала, щасливо посміхалась і горнулася до мене, мов кішечка.

— Будемо боротися до останньої краплини крові. Ти і я.

Я мав намір зіграти серйозну роль у майбутній антикомуністичній боротьбі, тому з радістю прийняв пропозиції Титуса.

Не знаю, чи я казав тобі про те, що Титус теж родом з Трансільванії. Він — останній нащадок роду Сереченів. Пізніше, десь наприкінці тридцятих років, до мене дійшла чутка, що Титуса усиновив старий граф. Мати Титуса нібито була дочкою лісника. Коли дівчина народила дитину, граф не відмовився од неї. Він узяв хлопчика до себе, дав йому ім'я. Але, не бажаючи, щоб такий потомок репрезентував рід, граф зробив з нього священика, а майно після своєї смерті відписав єзуїтам. У Титуса справді було багато рис від простолюдина. Це помічалося в напрямі його думок, у поведінці. Титус розглядав події не з позицій аристократії, як я або інші, а виключно з позицій інтересів католицької церкви. В першу чергу він був католиком, а потім уже угорцем. Титус не приховував цього. Наша зустріч була щасливою, щасливою була і епоха. Якби нашій країні не загрожувала небезпека страхітливої більшовицької революції, ми напевно стали б ворогами. Але тепер наші інтереси цілком збігалися. Титус у всьому підтримував політичну програму аристократів та великих промисловців, бо для них в такій же мірі, як і для церкви, ворогом номер один був комунізм. Титус неодноразово заявляв, що ладен в ім'я боротьби проти більшовизму укласти угоду навіть з сатаною. Це й зрозуміло, адже гегемонія церкви визнавалася будь-яким ладом, тільки не комуністичним.