Андраш Беркеші - Списоносці

— Так, можеш спокійно говорити далі.

— Здається, я б тоді з огидою відвернулась од себе. Але тільки тоді. А так ні… Так я не можу засудити своїх вчинків. І де тільки починається, де кінчається честь, яку треба поважати, де межа виконання обов'язків?..

— Чому ти повинна відвертатись од себе?

— Ще давно… дуже давно я з огидою дивилася на повій. Я їх зневажала, ставилася до них з презирством, як до дешевих продавщиць любові, з якими порядна людина навіть говорити не захоче.

— Маріє, ти ж не повія.

— Ні?.. Так хто ж тоді я? Я тільки формально вважаюсь нареченою вашого сина. Ким я стала? Я не повія, тому що мій фіговий листок має національний колір? Ще два дні тому я була з Куртом Цігером… А хто буде завтра? Той, кого мені назвуть, бо вже не я розпоряджаюсь своїми почуттями! І все це нібито в інтересах батьківщини… Ви теж цього вимагаєте. Так, так, ви санкціонуєте все це…

Того вечора Марія довго істерично ридала.

Даремно вона показала свою слабкість. Хто знає, які почуття викликало це в Райнаї. Можливо, Гелен уже стежить за кожним її кроком?!.

Знадвору почувся сигнал. Дівчина встала з канапи і, виглянувши у вікно, побачила полковницький чорний «оппель», який уже звернув до воріт вілли. Полковник Райнаї повернувся з Мюнхена.

Американська шпигунська організація під назвою центральне розвідувальне управління (СІА) не тільки координує американське політичне, економічне, військове, технічне шпигунство і підривну роботу, але є верховною організацією таємних служб союзних Америці держав. СІА утворило у західній частині столиці Німецької Демократичної Республіки найбільший в Європі шпигунський центр, центр диверсантів і провокатор…

Підполковник Коронді запросив керівників підрозділів на бесіду. Він ходив туди й сюди по кімнаті і, заклавши руки за спину, говорив.

Підполковник був уже в літах. Більше десяти років працював він на цій роботі. Це була досвідчена, вдумлива, сувора людина, яка пережила немало всіляких життєвих бур.

— На черговій паризькій сесії НАТО було прийнято рішення прискорити воєнні приготування. На цій сесії було також вирішено широко розгорнути під керівництвом центрального розвідувального управління підривну діяльність проти країн Східного блоку. Для здійснення плану управління залучило до своєї роботи цілий ряд західнонімецьких і західноберлінських організацій, головну роль серед яких відіграє федеральне бюро розвідки на чолі з генералом Геленом — тим самим Геленом, що під час другої світової війни був начальником одного з відділів генерального штабу гітлерівської армії.

У двері постукали. Ввійшов молодий лейтенант і попросив дозволу доповісти.

— Прошу.

— З Міністерства закордонних справ одержано спішне повідомлення. Просять негайно висловити свою думку в цій справі. — Лейтенант подав аркуш паперу.

Коронді сів за письмовий стіл і уважно прочитав листа. Потім обвів очима присутніх офіцерів, і його погляд зупинився на старшому лейтенантові Яноші Када.

— Негайно знайдіть реєстраційні і облікові матеріали про осіб, згаданих у повідомленні. Про зібрані дані прошу доповісти старшому лейтенантові Када.

— Ясно.

— Можете йти.

Через півтори години Коронді закінчив бесіду з офіцерами. Офіцери почали розходитись. Підполковник попросив старшого лейтенанта Када лишитися.

Був вечір, і світло від торшера оповило меблі кабінету тьмяною іржею.

Райнаї втомлено сидів у кріслі і пив чай.

— Як пройшли ці два дні, що ти робила? — спитав він дівчину.

— Минулого разу я розмовляла з інженером Цігером. Спочатку він вагався. Знаєте, дядьку Акош, мене дуже бентежила ця справа. Я викликала інженера по телефону. Він висловив бажання негайно зустрітися зі мною, запросив до себе. Хоч Цігер набрид мені гірше гіркої редьки, та все одно — я вирішила довести справу до кінця, пішла і пробула з ним цілий день.

— Тоді, бачу, ви приємно провели свій час, — засміявся Райнаї.

— Але, дядьку Акош, — посміхнулась Марія, — від вас янкі, мабуть, не вимагають того, чого від мене цей Цігер?

Полковник, хоч був у поганому настрої, засміявся.

— Не забувай, що ти вродливіша, ніж я, — відповів він. — Так що ж вирішив наш друг?

— Переходить до нас. Признався, що не може без мене жити.

— Це добре, донечко. Тепер він буде завжди під рукою…

— І я, нарешті, щиро, від усього серця зможу плюнути на нього.

— Аристократці не личить плюватися.

— Колись давно я чула, що деякі аристократки поводяться не так, як я. — Марія мала на увазі баронесу Редеї.