Андраш Беркеші - Списоносці

Коли Марія повернулася, Райнаї ще не було дома. Вона застала у віллі тільки Пауля Вехтера. Офіціально він вважався садівником, але Марії було відомо, що Вехтера до Райнаї прислав генерал Гелер який знав його ще з тих часів, коли Вехтер був унрер-офіцером вермахту і служив у німецькій військовій розвідці — абвері. Невідомо, що робив цей «тихий» пруссак під час війни, але начальство, безперечно, довіряло йому і тому надіслало в розпорядження Райнаї. Від Райнаї він одержував інструкції. Проте Марія не мала сумніву в тому, що Вехтер тримав безпосередній зв'язок з Геленом і що в його обов'язки входив навіть контроль над Райнаї.

Вехтер був садівником, швейцаром, шофером, виконував різні роботи на віллі, а коли провадилась якась операція, виступав у ролі охоронця. Він добре розумівся на зброї, колись навіть успішно склав екзамен на майстра-зброяра. Вехтер проявляв плівки у фотолабораторії, встановлював мікрофони, якщо виникала потреба записати якусь розмову, був непоганим слюсарем, дбайливо доглядав «оппель». Найчастіше Вехтера можна було бачити в гаражі, де містилась його майстерня.

Погляд у Вехтера завжди підозріливий, допитливий, контролюючий.

От і зараз, тільки-но рипнула хвіртка і Марія ввійшла в сад, як з'явився Вехтер. Він вийшов з-за гаража.

— Доброго ранку, Вехтер.

— Доброго ранку, панночко.

— Дзвонив хтось чи, може, пошта була?

— Ні.

— Пан полковник ще не приїхав?

— Ні.

— Вістей від нього…

— Не було.

— Машина в якому стані?

— Можна користуватися, але потрібна деяка профілактика.

— Добре, дякую, Вехтер. Хто б не питав — мене немає дома. Я працюватиму в своїй кімнаті.

— Зрозумів.

Марія говорила неправду. Хай Вехтер думає, що вона готує доповідну записку.

Дівчина поспішила в свою кімнату, замкнула двері і лягла на канапу. Добути документи… Але як? Акош Райнаї живе на першому поверсі в двох суміжних кімнатах. Одна править йому за кабінет, друга — за спальню. Від'їжджаючи, полковник замикає обидві кімнати. Те саме робить і на ніч. До того ж документи лежать у сейфі… Боязко. Марія пригадала свою розмову з Райнаї, яка відбулася два тижні тому. Чи не видала вона себе тоді, чи не запідозрив її полковник? Нерви були такі напружені, що дівчина майже не володіла собою. Райнаї нібито не звернув уваги на той випадок. Але хто знає, чи не виникла в нього якась підозра? Він був досвідченим фахівцем своєї справи, і прочитати думки на його обличчі було неможливо. Марія намагалася заспокоїти себе: Райнаї вже не той, яким був колись, — втомлений, нервовий і свою роботу виконує майже автоматично. Відтоді, як він почав писати спогади, його мучить сумління.

Того вечора, зайшовши до Райнаї, Марія побачила його за письмовим столом. Він здавався зовсім надломленим. Перед Райнаї лежав рукопис, але полковник не писав. Сидів замислений. Марія помітила на його чолі дрібні краплинки поту.

Вона доповіла, що згідно з планом підготувала перехід інженера-хіміка Курта Цігера. Потім дістала пляшку коньяку.

— Ви теж вип'єте, дядьку Акош? — втомлено спитала вона.

Тепер особливо було помітно, як постарів Райнаї. Старість лишила полковника наодинці з жахливими переживаннями та спогадами.

— Ні, дякую, — прокректав Райнаї. — Чому це ти, Маріє, почала частенько прикладатися до пляшки?

Він був у дуже поганому настрої.

— Знаєте, дядьку Акош, є така робота, яку може виконувати тільки людина з притупленим мозком. А алкоголь притуплює розум і разом з тим робить людину сміливішою. Вам краще це знати. Солдатам перед атакою видають ром.

— Не знаю, на що ти натякаєш, Маріє.

— А так— базікаю собі, та й годі. На жаль, я народилася жінкою і, хоч як намагалась, не позбулася зайвої балакучості. Не звертайте на мене уваги…

Райнаї спробував заспокоїти Марію, голос його став лагідним, тихим і дружнім.

— Я розумію тебе, Маріє, — співчутливо сказав він, потираючи лоба. — Важке наше життя. Якщо хочеш, я дам тобі пораду.

Марія подивилася на нього і знову відсьорбнула з чарки.

— Перед іншими по можливості приховуй свій душевний стан. Я давно знаю тебе, можна сказати, почуваю себе твоїм батьком. Але інші? Інші можуть невірно зрозуміти тебе. А це небезпечно.

— Мене вже не дуже цікавлять міркування інших. Я хочу зрозуміти себе. Як було б добре, коли б я змогла збоку глянути на себе — бути одночасно і обвинувачем, і адвокатом — захисником своїх вчинків…

— Тоді? — запитав Райнаї.

— Що тоді?.. Дядьку Акош, правда, ви мене вірно зрозумієте?