Андраш Беркеші - Списоносці

Так я повернувся в червоний Будапешт. Було мені в той час тридцять три роки, матері твоїй — двадцять шість, а Жолту — три. Тоді мати вже носила тебе під своїм серцем.

Ми повернулися в свою віллу. Моє завдання було нелегке — організувати розвідницьку агентуру. Я мусив знати про все, що діється в штабі червоних і в керівних органах. Помічників у мене не було — принаймні я так думав. Я навіть не уявляв, як приступити до роботи. Знав лише, що у Відні створено контрреволюційний комітет, з яким пізніше я і зв'язався. І раптом з'явився Титус. Робота одразу пішла веселіше. У патера були більші можливості, ніж у мене, бо він збирав різні відомості через жінок, які приходили сповідатися. Це були дуже потрібні нам нитки, особливо в часи революції. При цьому Титус ніколи не переслідував особистих цілей. Він був чесний, як перші християни. Титус цурався земних насолод, проте для здійснення своїх політичних ідей не гребував нічим.

З самого початку своєї служби я виробив відповідні принцип, яких і дотримувався. Найкращими своїми союзниками у ворожому таборі я вважав антагонізм, суперечки. Це відкриті двері, через які можна спокійно входити. Я так само дійшов до висновку, що кожна людина пихата. А людську пихатість, гонористість можна хитро використати. Ще будучи юнаком, я зрозумів, що на кохання, як на рушійну силу, теж треба зважати! Кохання — це основне людське почуття. Не кажу, що вони мало вплив на світ, на історію, але ясно одне — кохання має вирішальне значення в розвитку індивідууму, у формуванні його характеру. Мало знайдеться таких, які можуть панувати над почуттям кохання. Отже, кохання — теж мій союзник. Воно виступає у супроводі глупоти — рідної матері заздрощів, помсти й інших низький почуттів та інстинктів. Мушу відзначити ще й кар'єризм. Інацій ниві в мене багатий досвід.

Перед початком своєї роботи я грунтовно проаналізував політичне становище. Майбутнє я бачив не таким уже й безнадійним і поділився своїми думками з Титусом… У присутності Магди ми могли розмовляти не криючись, бо твоя мати вважала боротьбу проти червоних своїм покликанням. Вона була готова на будь-яку жертву.

— Акоше, — сказав мені Титус одного літнього ранку, — нам за всяку ціну треба дістатися до мозку революції. Якщо нам пощастить продертися в штаб червоних, то наша справа піде на лад. Ми заощадимо багато часу й енергії,

— Завдання нелегке, — зазначив я.

— Але й не дуже важке… — переконливо заговорив Титус, насупивши густі чорні брови. — Не важке, друже, бо будь-де знайдеться людини, з якою можна вести щиру розмову. Невже ти думаєш, що у керівництві червоних і справді всі червоні?

— Не думаю, Титусе, але…

— В мене вже є відомості про те, що в штабі червоних немає згоди, — посміхнувся патер. — Тобі слід було б відвідати майора Іштвана Переді. Звичайно, не в міністерстві, а вдома. Поговори з ним про майбутнє, про його долю.

Титус докладно пояснив мені, в чому полягає моє завдання. Переді до війни був кадровим офіцером. Програвши в карти всі свої маєтки, він на зло своїм колегам перейшов до червоних. Переді відзначився у бойових операціях проти нас, після чого посів у Червоній Армії відповідальний пост. Він був довіреною особою у відділі, де готувалася таємна інформація для уряду. Як говорив Титус, ця інформація містила в собі не тільки повідомлення про наміри Антанти, але й плани червоних. Якщо ми добудемо копії цих інформацій, то зробимо велику справу для віденського контрреволюційного комітету і для армії білих, яка розташувалась на околицях Сегеда.

— Коли нам пощастить обробити Переді, ми виграємо справу, — кинув мені Титус на прощання.

Наступного дня, в неділю, я відвідав майора. З самого ранку нудно й набридливо сіяла мжичка, з-за клаптів хмар час від часу виглядало сонце. Я нерішуче поплентався до Переді, роздумуючи, з чого почати. Титус жодним словом не згадав, звідки в нього такі відомості про майора. А тим часом вони потрапили до патера від дружини Переді. А що коли Титус помилився і Переді віддасть мене до рук червоних? Я знав: вони з такими, як я, недовго панькаються. Коли піймають і довідаються про все, поставлять до стіни, і готово. Мене охопив жах. Я мимоволі засунув руку в кишеню і намацав пістолет. По всьому тілу пробіг приємний, заспокійливий холодок від сталі. Я твердо вирішив: якщо Переді не прийме моїх пропозицій і мені загрожуватиме небезпека, рішу його.

Пригадую нашу зустріч. Майор запам'ятався мені своїм кучерявим чорним волоссям і блакитними виряченими очима, білки яких були всіяні тоненькими червоними жилками. Переді більше скидався на художника, ніж на військового. Я не помітив у ньому ніяких ознак військової людини: Він прийняв мене ввічливо, але з деяким недовір'ям. Уникав мого пильного погляду. З першої ж хвилини я відчув до нього ненависть.