Андраш Беркеші - Списоносці

— Ось тобі, негіднику, ось тобі, мерзотнику… ось тобі, бидло!.. — примовляла Магда, хижо виблискуючи очима.

Дивне почуття охопило мене, щось невідоме вабило до неї. Мені хотілося підкорити цю пихату і жорстоку дівчину. Тепер, пригадуючи свої тодішні почуття, я бачу, що не жаль до конюха породив у мені оте бажання. Я вважав це за одну із спроб своєї сили. Я знав, що в сім’ї баронів Редеї, так само, як і інших, моя особа оповита ореолом містичності. Це робить мене в їхніх очах цікавим і таємничим. Я милувався дівчиною, що замріяно дивилася на вогонь, і відчував її хвилювання. Щоб не бути схожим на інших, я вирішив одразу атакувати.

— Ви щось ворожите на вогні, Магдо? — пронизав я її своїм поглядом і посміхнувся.

Вона підвела очі. Під її довгими віями застрибали вогники.

— А ви вмієте ворожити на полум'ї? — запитала.

— Вмію. Наші предки колись давно теж уміли.

— Не розумію… — сказала Магда, знову одвернувшись до вогню.

— Моїм предком був бунтар Коппань, який поклонявся вогню. Його поганський бог палахкотів у полум'ї і віщував йому…

— Ну, тоді поворожіть мені, — обірвала мене Магда.

— Дивіться на мене, — наказав я. — Ворожитиму. І все, що написано там на полум'ї, здійсниться, — Я насолоджувався своєю грою. — Магдо, немає такої сили, яка б роз'єднала нас. Мені судилося бути з тобою, а тобі — зі мною. Чинитимеш опір своїм почуттям, боротимешся проти них — усе одно вони подолають тебе. Ми повинні виконати наказ долі. Бунтуй! Тим більшою буде твоя туга. Ти створена не для сірих буднів, і я теж не е людиною хвилини. Ми створені одне для одного. Я вірю полум'ю і складаю зброю. Клянусь, ти будеш моєю.

Мої слова приголомшили Магду. Почуття, висловлені брутально, по-варварському, зворушили її. Ще ніхто з молодих людей вищого кола не говорив так одверто і так безсоромно: «Ти будеш моєю». Вже той факт, що я звернувся до Магди на «ти», ошелешив її. Вона, баронеса, звикла до іншого обходження.

Віщування і справді здійснилося. Навіть раніше, ніж я і вона думали. Ми побралися навесні 1913 року. А через рік почалася війна.

Війна… Знав би ти, як я боявся! Гнітили якісь важкі передчуття, а гра в байдужість коштувала мені нелюдських зусиль. Героєм я ніколи не був та й не збирався прославляти себе великими подвигами. Завдяки зв'язкам мені пощастило в перший рік війни уникнути фронтової служби.

Щось більше сказати про ці роки я не можу, але пригадується мені, що в той час ревнощі постійно псували мої нерви. Твоя мати почала зраджувати мене, а я не мав сили порвати з нею. Зі мною вона була тиха, покірна жінка, кохала мене, щоразу висловлювала свою прихильність до мене, але й своєї невірності не заперечувала.

Магда нічим не була гіршою за інших аристократок, навпаки, була чеснішою, бо переді мною нічого не приховувала, не маскувалася. Вона завжди розповідала про все одверто.

Коли я був з Магдою, їй ніколи не спадало на думку дивитися на інших чоловіків. Тоді вона була тільки моєю, усім своїм серцем, душею, і осипала мене чарами кохання, винагороджуючи в ці хвилини за все.

В той час я непохитно вірив у вищість угорської нації і був певен, що ми, угорці, історією покликані панувати над всіма іншими народами в Карпатському басейні. Ти знаєш, що я не був занадто релігійною людиною, вже в юнацькі роки сумнівався в існуванні бога. Я визнавав релігій тільки як засіб здійснення своїх політичних ідеалів. Звичайно, в ті роки в мене не було певної політичної концепції. Але оскільки церква, як католицька так і протестантська, підтримували політику панівних класів, то я вважав релігію необхідною. Говорю про це лише тому, що тоді гасло «християнська Угорщина» весь час стояло на порядку денному і було рушійною силою. Завдяки церкві ми змогли об'єднати навколо себе певні сили.

Я таки попав на фронт, і навесні сімнадцятого мене поранило. Близько року я пролежав у лікарні. Тоді ми остаточно переїхали в Будапешт, у свою чудову маленьку віллу, придбану на кошти від продажу одного з маєтків Магди.

І досі моє серце сповнює приємна теплота, коли згадаю про те, яким піклуванням оточила мене Магда. Тільки їй можу завдячувати своїм життям. Для мене вона зробила все, що могла зробити жінка для свого чоловіка. Вона не відходила од мого ліжка. Хоча і Магді було не дуже весело. В ті місяці вона чекала появи Жолта на світ і важко переносила незручності, пов'язані з вагітністю. Але твоя мати все це приховувала від мене. Багато років минуло відтоді, але пам'ять про ці дні непідвладна часу!