Андраш Беркеші - Списоносці

— Неправда! — заперечила вона.

— Я догадуюся, що ти працюєш не тільки для Будапешта, але й для Ватікану. Так? З паном вікарієм познайомив тебе Титус? Можеш не відповідати, мені й так ясно.

Анна-Марія мовчала. Отже, мої міркування правильні. Тепер, звичайно, було б добре довідатися, яку позицію займає Ватікан. Ясно, що він не підтримує Радянського Союзу, це не в його інтересах, швидше він бажає перемоги німцям. У такому разі вікарій мусить мати зв'язки з місцевим агентом гестапо — Шютцом. Становище досить складне, і, коли я все підсумував, мене охопила тривога. Звичайно, мої припущення цілком правильні. Це підтверджують і слова, які мимоволі вирвались у Анни-Марії. Я пригадав її розгубленість: «Ну, а як же пан вікарій?» Але чому ж тоді надійшла вказівка з Будапешта зв'язатися з Анною-Марією? Я глянув на жінку. Вона ласкаво, співчутливо посміхалась.

— Ти передаси нашу розмову вікарієві? — спитав я.

— Я зроблю так, Гашпаре, як ти накажеш… Немає підстав для занепокоєння. У вікарія такі ж хороші відносини з Купером і Пайпом, як і з професором Шютцом. Нарешті, мушу тобі сказати ще одну новину, про яку мене повідомив пан вікарій: професорові Шютцу подобається твоя дружина. А щодо твоєї надійності, то німці про тебе, Гашпаре, доброї думки. Вони захоплені тобою.

Слова Анни-Марії заспокоїли мене, і в моїй голові миттю виник чудовий план, про який, однак, я нічого не сказав жінці. Ми порадились, як прощупати англо-саксів.

— Я знайду шлях, тільки почекай трохи, — сказала Анна-Марія посміхаючись. — У мене таке передчуття, що вони теж шукатимуть зв'язків з тобою.

Анна-Марія просила почекати кілька днів. Цей час я використав для того, щоб надійно убезпечити себе з боку німців. Передусім я хотів довідатись, хто саме з працівників посольства — німецький агент. У цьому мені допоміг досить примітивний спосіб.

Я написав на своє ім'я листа, адресувавши його в наше посольство. Один кутик аркуша злегка приклеїв до внутрішнього боку конверта. Знаючи, що швейцарці перевіряють кореспонденцію, я найняв людину, котра віднесла лист у посольство. Я був певен, що одержу його через дві години. В посольстві пошту з скриньки вибирав другий секретар доктор Кевечеш, розподіляючи її між працівниками. Залежно від спішності пошти він або передавав листи особисто, або ж клав їх на письмовий стіл адресата.

Я чекав листа в своїй конторі. Через вікно я добре бачив, коли посильний приніс пошту. Я глянув на годинника. Було пів на третю.

Листа я одержав о дев'ятій ранку. Кевечеш приніс його і мовчки передав мені.

Я розірвав конверт і потрусив ним. Лист з шелестом впав. Отже, підозрілий номер один — Кевечеш. Але до цілковитої певності було ще далеко.

За обідом я, ніби між іншим, звернувся до Кевечеша:

— Скажи, будь ласка, вчора після обіду не приносили мені запрошення з університетської бібліотеки?

— Не знаю, пане полковник. Учора після обіду пошту з скриньки вибирав майор Фараго. Я в урядовій справі був у відрядженні. — І молодий секретар з гладко причесаним блискучим волоссям знову почав сьорбати суп.

Майор Фараго сидів якраз напроти мене. Він підвів грушовидне обличчя і сміливо глянув на мене веселими очима.

Дозвольте доповісти, — сказав майор. — Крім листа, нічого не було. А лист я вже ввечері передав пановісекретареві Кевечешу.

— Так, так, я просто не хотів турбувати пана полковника ввечері.

Ну, з цих двох хтось і є повірений Шютца! Я мовчки і спокійно доїв обід, а після обіду сказав майорові:

— Пане майор, о третій годині зайди до мене.

— Слухаю…

Потім я позвав Магду.

— Рівно о третій п'ятдесят подзвони мені з автомата. Назвеш ім'я Лотті і запропонуєш негайно зустрітися зі мною о п'ятій годині на Озерному бульварі, біля статуї Амура. Зрозуміла?

— Ясно, — сказала вона. — А якою мовою говорити?

— По-німецьки. Почекай хвилинку! — Я зміркував, що коли німці підслухуватимуть на лінії, я не досягну мети. — Ні, про місце зустрічі жодного слова! Скажи тільки, що зустрінемось там, де завжди. І гляди, дій обережно, бо трубку підніму не я. Було б непогано взяти в рот цукерку…

О третій прибув Фараго. Я запропонував йому докладно відзвітуватися про свою роботу. Слухаючи майора, я поглядав на годинника. Коли велика стрілка наблизилась до цифри десять, я встав і підійшов до сейфа.

— Зараз я дам тобі матеріали, — сказав я. — Завтра до десятої складеш зведений рапорт, а після обіду надішлемо його. — Задзеленчав телефон. — Підніми трубку, пане майор…