Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

Йодль.Мій фюрер, ви не звернули уваги: ось корективи сьогоднішнього ранку.

Гітлер.Дуже дрібний шрифт на карті. Спасибі, тепер я побачив.

Кейтель.Генерал Гудеріан знову наполягає на евакуації наших дивізій із Курляндії.

Гітлер.Це нерозумний план. Зараз війська генерала Рендулича, що залишилися в глибокому тилу росіян, за чотириста кілометрів від Ленінграда, тримають біля себе від сорока до сімдесяти російських дивізій. Якщо ми виведемо звідти наші війська, співвідношення сил під Берліном зразу ж зміниться — і це зовсім не на нашу користь, як це здається Гудеріанові. Якщо ж ми виведемо війська з Курляндії, тоді на кожну німецьку дивізію під Берліном буде припадати принаймні по три російських.

Борман.Треба бути тверезим політиком, пане фельдмаршал…

Кейтель.Я військовий, а не політик.

Борман.Ці поняття нероздільні в пору тотальної війни.

Гітлер.Для того щоб нам евакуювати війська, які стоять зараз у Курляндії, потрібно — зважаючи на досвід Лібавської операції — принаймні півроку. Це смішно. Нам відпущено години, саме години для того, щоб здобути перемогу. Кожен, хто може дивитися, аналізувати, робити висновки, мусить відповісти собі на одне лише запитання: чи можлива близька перемога? Причому я не прошу, щоб відповідь була сліпою в своїй категоричності. Мене не цікавить сліпа віра, я шукаю віри осмисленої. Ніколи ще світ не знав такого парадоксального в своїх протиріччях союзу, яким є коаліція союзників. Тоді як мета Росії, Англії й Америки — діаметрально протилежна, наша мета ясна для всіх. Тоді як вони просуваються вперед, маючи в своїй основі різні ідеологічні прагнення, нами керує єдине прагнення, йому підкорене наше життя. Тоді, як протиріччя між ними зростають і дедалі зростатимуть, наша єдність тепер, як ніколи, набрала тієї монолітності, якої я добивався багато років у цій трудній великій кампанії. Сприяти знищенню коаліції наших ворогів дипломатичними та й іншими шляхами — утопія. В кращому разі утопія, якщо не панікерство і втрата будь-якої перспективи. Тільки завдаючи їм воєнних ударів, тільки демонструючи непохитність нашого духу і невичерпність нашої могутності, ми прискоримо кінець цієї коаліції, яка розвалиться під гуркіт наших переможних гармат. Ніщо так не впливає на західні демократії, як демонстрація сили. Ніщо так не протверезить Сталіна, як розгубленість Заходу, це по-перше, і наші удари — по-друге. Не забувайте й про те, що Сталіну доводиться зараз воювати не в лісах Брянська чи на полях України. Він тримає свої війська на території Польщі, Румунії, Угорщини. Росіяни, безпосередньо зіткнувшись з «не батьківщиною», вже ослаблені і — в певній мірі — деморалізовані. Але не на росіян і не на американців я зараз звертаю максимум уваги. Я спрямовую свій погляд на німців! Тільки наша нація може здобути і мусить здобути перемогу! Зараз уся країна стала воєнним табором. Уся країна — я маю на увазі Німеччину, Австрію, Норвегію, частину Угорщини й Італії, значну територію Чеського й Богемського протекторатів, Данію й частину Голландії. Це — серце європейської цивілізації. Це концентрація могутності — матеріальної й духовної. В наші руки потрапив матеріал перемоги. Від нас, від військових, тепер залежить, як швидко ми використаємо цей матеріал в ім'я нашої перемоги. Повірте мені, після перших же нищівних ударів наших армій коаліція союзників розсиплеться. Егоїстичні інтереси кожного з них візьмуть верх над стратегічним баченням проблеми. Я пропоную в ім'я наближення години нашої перемоги ось що: 6-а танкова армія СС починає контрнаступ під Будапештом, забезпечуючи таким чином надійність південного бастіону націонал-соціалізму в Австрії та Угорщині, з одного боку, і готуючи вихід у фланг росіянам — з другого. Зважте, що саме там, на півдні, в Надьканіжі, ми маємо сімдесят тисяч тонн нафти. Нафта — це кров, що пульсує в артеріях війни. Я ладен здати Берлін, ніж втратити цю нафту, яка гарантує мені неприступність Австрії, її спільність з італійським мільйонним угрупованням Кессельрінга. Далі: група армій «Вісла», зосередивши резерви, проведе рішучий контрнаступ на фланги росіян, використавши для цього померанський плацдарм. Війська рейхсфюрера СС, прорвавши оборону росіян, виходять до них у тил, забирають ініціативу і, підтримані штеттінським угрупованням, розрізають фронт росіян. Питання підвозу резервів для Сталіна — складне питання. Відстань проти нього. Відстань, навпаки, за нас. Сім оборонних ліній, що прикривають Берлін і — практично — роблять його неприступним, дають нам змогу порушити канони воєнного мистецтва й перекинути на захід значну групу військ з півдня і з півночі. У нас буде час: Сталіну ж треба буде два-три місяці для того, щоб перегрупувати резерви, а нам, щоб перекинути армії, — тільки п'ять днів; відстані Німеччини дозволяють здійснити це, кинувши виклик традиціям стратегії.