Кірстен Бойє - Скоґландія

— То що? — гукнула до них з кузова Нагіра.

Один з тих двох підхопився на ноги, підбіг до комбі й відкинув заднього борта. Його втому, здавалося, мов рукою зняло.

— Усе готово, — доповів він.

— Тоді злазьте, — розпорядилася Нагіра й кивнула головою Йоасові, Малені та Ярвен. — Вам трьом там нічого робити.

— Як?! — обурилася Малена. Злазити з кузова вона й не думала — так само, як і Йоас та Ярвен.

— Мерщій з машини — і в сторожку! — наказала Нагіра. — Те, що зараз буде, — не для ваших очей і вух. Ми братимемо штурмом лоцманську хатину. Це за якихось милі дві звідси, і тут повсюди вже позасідали наші люди. Норлінові війська ще не надійшли, навколо хатини там лиш десяток охоронців. Можливо, все мине й досить спокійно. Та може статися й так…

— Я теж поїду! — рішуче заявив Йоас і люто глипнув на жінку. — Ти ж бо не думаєш, що…

— Буде стрілянина, — урвала його Нагіра. — Когось може поранити, вбити. В останні дні ти ж, мабуть, помітив, Йоасе, що все оце — не іграшки! Невже ти справді гадаєш, що в тому, що тепер буде, ви нам якось допоможете? Чи вчилися ви вести бій, як цього вчилися мої люди? Чи вмієте ви не лише цілитись, а й маскуватися, знаходити укриття, вводити в оману противника? Чи, може, нам під час бою ще й наглядати за трьома дітьми?!

— Я не дитина! — кинув Йоас. — Меонок і Лорок не багато старші за мене!

— Нагіро! — невдоволено покликав Тілокі. — Пора вже!

— Зараз же мені злазьте на землю! — наказала Нагіра. — Не злізете самі — Меонок з Лороком примусять вас силоміць. Сплигуй, Йоасе! І хутко в сторожку. Ми дуже сподіваємось, що все це швидко минеться.

Ярвен зіскочила з кузова перша. Малена ще повагалася й промовила:

— Нагіро, якщо наші підозри справедливі, то мій батько тепер серед викрадачів. Що ви робитимете, щоб, як доведеться стріляти в них, не вцілити в нього? Хіба ти не розумієш, що ми…

— Негайно стрибай! — знову гримнула Нагіра. — Ти що — не чуєш? Про все вже подумали. І ти нам нічим не допоможеш, це вже напевно.

Малена скочила на землю. Лише Йоас усе ще вагався.

— Йоасе, — сказала Малена, — мені здається, Нагіра має рацію. Ми їм не станемо в пригоді.

Нарешті на землю сплигнув і Йоас.

У сторожці він сів у кутку на вкриту порохнявою підлогу, зціпив вуста й, поки надворі віддалявся гуркіт двигуна, не підводив погляду.

— Йоасе! — озвалася Малена. — Не будь дурнем! Ми зробили все, що могли, і, якби не ми, Нагірині люди тепер тут не були б. Ярвен пробралася в Естерлінд, я відвернула увагу охорони, а якби ти не вкоськав собак, то наш план уже від самого початку був би приречений на невдачу. Боротися треба, Йоасе, не завше зі зброєю в руках! Давати користь можна й по-іншому!

— Амінь! — сердито буркнув Йоас.

Крізь розбиті шибки до них долинув постріл, скрик, потім безладна стрілянина. А тоді враз — лише вітер у верхівках дерев.

— Що ж тепер? — прошепотіла Ярвен. — Що все це означає?

Йоас і Малена мовчали.

— Уже не стріляють, — знов прошепотіла Ярвен. — Невже скінчилось?

— Цсс! — цикнула Малена, припавши вухом до дерев’яної стіни. — Зачекай!

Ярвен помітила, як напружилось у Малени обличчя, й подумала: «Але ж усе це ми робимо не лише задля її батька! Якщо їхнє припущення слушне, то разом з її батьком там тримають під замком і мою маму. І кожен постріл, який ми оце чуємо, може означати…»

Надворі було так само тихо. Згодом Ярвен начебто почула якісь вигуки, потім кроки й ще один постріл.

— А якщо їх схоплять?! — прошепотіла вона. — Якщо в тих інших усе ж таки більші сили?

Але ніхто не звертав на неї уваги. Тиша стояла нестерпна. Час тягся так повільно, немовби годинникові стрілки хтось стримував силоміць.

— Там, мабуть, уже давно все скінчилося! — прошепотіла Ярвен. Вона відчувала, що витримувати далі цю непевність і бездіяльність їй уже несила. — Може, нам треба…

Цієї миті вони почули гуркіт двигуна. Він наближався до сторожки навдивовижу швидко; ще хвилю, і Ярвен уже не мала сумніву, що то — їхній комбі.

— Лорок? — прошепотіла вона.

Завищали гальма, й машина зупинилась. Відчинилися двері, й на порозі став Лорок — очі широко розплющені, збуджені.

— Мені сказали забрати вас! — крикнув він. — Гоп-ля, гоп-ля-ля! Вони в нас! Ми звільнили короля! Гайда! Нагіра сказала, щоб ви їхали зі мною!

Ярвен відчула, як усередині в неї наче щось обірвалося. Вона побачила, як і Малена похитнулась. Перемогу завжди уявляють собі як щось осяйне…

— Мого батька? — прошепотіла Малена.