Вольфганг Гельд - Світло чорної свічки

— Досить, Вальдемаре!

Він повернувся до стола, зняв телефонну трубку.

— У-І! — обізвався на другому кінці різкий голос.

— Це Кракмеєр. Що з ним?

— Невдача, пане кримінальний раднику. Він лежить у лазареті. Щось із нирками. Напевне, помре. Лікар так каже. Ми зробили все, що...

— Бовдури!— Кракмеєр кинув, а потім знову узяв трубку, набрав номер.

— Доброго ранку, Крапе. Я чекаю вас з результатами.

Через кілька хвилин до кабінету зайшов молодий, спортивної статури чоловік. Кракмеєр показав на стілець.

— Коли сам усього не зробиш...— поскаржився кримінальний радник, скрушно розглядаючи свого співробітника.— Ці бовдури з У-І убили пташку до того, як вона проспівала. Де логіка?.. Ну, а що у вас?

Унтерштурмфюрер Фелікс Крап стримав посмішку.

Понад рік він працює асистентом у Кракмеєра і добре вивчив його химерну вдачу. Вже за два тижні спільної праці він зрозумів, чому Кракмеєра ще 1 листопада 1934 року перевели із відділення ІФ прусської політичної поліції в гестапо. Крап невдовзі збагнув, що під маскою скиглія-обивателя криється запеклий людолов, який із сатанинським терпінням і математичною точністю вистежує кожну жертву. Начальство вважало Кракмеєра спеціалістом в особливо складних розшуках і рідко залучало до масових акцій.

Натрапивши на слід жертви, кримінальний радник впадав у меланхолію. Цей душевний стан прогресував у міру того, як розшуки наближалися до мети. А перед самим арештом на Кракмеєра нападала просто-таки гнітюча депресія. Отож, заставши Кракмеєра у більш-менш бадьорому настрої, Крап дійшов висновку, що справа Чорної Свічки завдає начальникові неабиякого клопоту. Очевидно, це було одне з найскладніших завдань, яке коли-небудь доручалось кримінальному радникові.

Влітку 1938 року лейпцігське управління гестапо натрапило на слід однієї групи Опору, що нелегально випускала антифашистські листівки. Прокотилася хвиля арештів. Гестапівці випадково схопили людину, ще невідому таємній поліції. У неї було знайдено докладні, з усіма технічними подробицями, описи катастроф двох літаків однієї ескадрильї.

Що це — шпіонаж? Справа для людей адмірала Канаріса?

Начальник лейпцігського управління гестапо, знаючи про суперечки, що точилися у верхах за сфери діяльності, не хотів припуститися помилки й передав справу головному управлінню державної таємної поліції в Берліні. Вагався й начальник гестапо штандартенфюрер СС Мюллер. Лише порозумівшись із шефом СД групенфюрером СС Гейдріхом, а також переговоривши з Герінгом — головнокомандувачем військово-повітряних сил,— він прийняв рішення. Справу доручили Кракмеєру, одночасно присвоївши йому звання гауптштурмфюрера СС.

Не гаючи часу, кримінальний радник наказав негайна привести до нього заарештованого, який і досі не назваз ні свого імені, ні місця проживання. Крап сподівався, що буде влаштовано суворий допит, та розчарувався. Поставивши на стіл поміж собою і допитуваним клітку з Вальдемаром, Кракмеєр виголосив півгодинну промову про різницю між папугами й канарками. Тоді поцікавився, чи арештований кохається у якихось хатніх тваринах, а коли так, то в яких саме. Арештант розгубився не менше, ніж молодий унтерштурмфюрер. Рівно через годину Кракмеєр наказав одвести невідомого до камери. Не було ні катування, ні жодного запитання по суті справи. Крап не знав, що й казати. Яке значення мали для зізнання арештованого його симпатії до пташок, котів або чорних пуделів? Та коли асистент з неприхованою іронією натякнув на те, що кримінальний радник, застосовуючи свої методи, спіймав облизня, то Кракмеєра начебто схопили кольки. Він важко застогнав, а потім плаксивим голосом став розтлумачувати асистентові, що спершу треба було встановити, хто, власне, цей чоловік, який так затято мовчить. Тепер на підставі діалекту, яким розмовляв невідомий, точно з'ясовано, що для його розпізнання найбільше може прислужитися гестапо й поліція Тюрінгії.

У середині лютого, Кракмеєр уже знав, що арештованого звуть Вальтером Брухманом і родом він з тюрінгзького містечка Айзенталя. Там до 1933 року належав до комуністичного осередку. З 1935 року він працював агентом матеріального постачання на авіаційному заводі в Касселі. Кримінальний радник вирішив скористатися своїми особливими повноваженнями і наказав провести ретельну перевірку решти трьох членів комуністичного осередку в Айзенталі. Після того, як стали відомі їхні імена, він доручив Крапові зайнятися Фредом Лауренцом, а сам узявся за двох інших. Відтоді минуло два місяці.