Ростислав Самбук - Ювелір з вулиці Капуцинів

— Щасливчик цей Кремер, — напівжартома-напівсерйозно мовив гауптштурмфюрер, знайомлячись з Катрусею. — Таланить йому і в коханні, і в картах…

Трохи перебільшуючи, розповів про гру Карла у покер в офіцерському казино.

— А я й не знала, що мій наречений — завзятий картяр, — зауважила Катруся. — Та все до пори, до часу…

Цей натяк на її майбутні права викликав красномовну міміку у чоловіків і відразу надав їхній вечірці інтимного, майже сімейного забарвлення. Видно, Карл Кремер був задоволений з цього, бо зрідка кидав на Катрусю погляди, в яких Харнак читав лише ніжність і доброзичливість, а Катря — настороженість, тривогу і щось незрозуміле, чого раніше ще ніколи не помічала. Дівчина пояснювала це присутністю гестапівця. Вона знала, тривога й настороженість Карла — даремні, вона не видасть себе жодним необережним словом чи жестом. Адже Катруся відразу розкусила цього гауптштурмфюрера у його невимушених та іноді жартівливих запитаннях крились підводні рифи, і вона легко обминала їх.

Харнак мав чудову пам’ять, колись почуте мало не назавжди відкладалось у його голові. Незважаючи на те, що наприкінці вечора він був п’яний, наступного ранку пам’ятав усе, сказане Катрусею. Ця дівчина була справді красивою, та її врода не схвилювала гауптштурмфюрера — спокійна слов’янська краса, а йому подобалась врода різка, яскрава, яка б лоскотала нерви. А втім, смаки Карла Кремера не обходили Харнака, його цікавило інше. З’ясувавши, що дівчина цілком благонадійна, він рекомендував її комендантові залізничної станції.

Від восьмої до п’ятої сидить Катруся у приймальні коменданта і вистукує на великій чорній “олімпії”. Від восьмої до п’ятої — накази й розпорядження, звіти й листи, розгорнуті зведення й пояснювальні записки. Факти, факти й факти… Море фактів, з яких слід відібрати і запам’ятати найважливіше. І розмови навколо. Спочатку Катруся розгублювалась. Друкування німецькою мовою відбирало майже всю увагу, а Заремба попередив, що іноді випадково почута розмова варта кількох зведень про проходження ешелонів через вузол.

Досвід набувається з часом — і Катруся вже за два — три тижні навчилась відрізняти важливі документи від тих, котрі не мали жодного значення. Завжди заклопотана і педантично акуратна, вона скоро завоювала повне довір’я коменданта майора Шумахера, який поклав на неї, фактично, обов’язки секретаря своєї приймальної. Він доручав Катрі регулювати потік відвідувачів, навчивши відрізняти важливих од таких, які можуть вирішити свої справи з іншими офіцерами комендатури, — і це відразу одкрило перед дівчиною нові можливості.

— Пана лейтенанта цікавлять паровози для ешелонів з вугіллям? Цим питанням займається гауптман Вендт… Почекайте, будь ласка, пане обер-лейтенант… Ви з дев’яносто третьої дивізії, майоре? Комендант прийме вас негайно. І вас, гауптман…

Через день — два Катруся зустрічалась з “нареченим”. Це, звичайно, не могло нікого здивувати. Вони йшли у вар’єте чи ресторан, і ніхто не міг подумати, що дівчина, яка підняла келих з шампанським і дивиться на Кремера сяючими очима, шепоче діловим тоном:

— Дев’яносто третю стрілецьку дивізію перекинули з Бреста під Київ. Далі — три ешелони танків. Станція призначення — Дніпропетровськ…

А наступного дня від шостої до сьомої:

Риска, дві крапки… Риска, крапка, риска… Риска, крапка, риска… ДКК… ДКК… 93458… 35472… 83925… 13679… 42367.. З Бреста під Київ перекинуто дев’яносто третю стрілецьку дивізію.

Виходили в ефір регулярно через день — два. Від старої громіздкої системи передачі інформації довелося відмовитись: поки папірець з зашифрованими даними доходив до партизанського загону, минало кілька днів: іноді втрачалась найцінніша якість катрусиних повідомлень — оперативність. Крім того, останнім часом Дорошенкові доводилось часто міняти розташування загону, що ускладнювало роботу зв’язкових, вносило додаткові труднощі. Кремер запропонував перекинути радиста до міста — Федько Галкін став водієм чорного “мерседеса” шефа фірми. А від шостої до сьомої відстукував.

Риска, дві крапки… Риска, крапка, риска… Риска, крапка, крапка, риска… ДКК…

Катря сиділа на лавочці у парку. Літо закінчувалось — листя каштанів пожовкло, почало опадати. Око милували лише могутні зелені крони яворів і розкішні темно-червоні жоржини, кілька кущів яких посадили навесні чиїсь добрі руки. Ця єдина клумба на весь парк, захаращений і занедбаний, притягувала сюди тих, хто міг собі дозволити розкіш дихати свіжим повітрям — людей сивих, із зморшками на обличчі, зігнутих часом. Молодь не ризикувала з’являтися у парках: часто відбувались облави — хлопців та дівчат ешелонами везли до Німеччини.