Тутешні наці косо дивились на старого Фрідріха, його викликав навіть ортсгрупенляйтер і допитувався, чому син Ульмана не член гітлерюгенду. Треба було бути слизьким, як вугор, навіть прикидатися дурником, аби ортсгрупенляйтер нічого не запідозрив.
І досі Ульман не знає, як усе це в нього вийшло. Але син виріс, слава богу, хорошим, та й на нього — старого — ніхто не звертає уваги. Може, тому, що він ніколи не сперечався з начальством, ретельно виконував усі розпорядження і був зовні лише пристаркуватим, сивим робітником, звичайним зчіплювачем вагонів, який не цікавиться нічим, крім своєї заробітної платні, пайка, городу біля будиночка, а ввечері любить посидіти в компанії за кухлем пива. Отак, як сьогодні.
Розчинилися двері, і в пивну, хитаючись, ввалився отой самий п’яний есесівець, котрий підпирав ліхтар перед входом до бірхалле.
— Го-го!.. — загукали з-за зсунутих столів. — Герберт повернувся. Давай сюди, старина. Давай сюди!
Есесівець зробив кілька невпевнених кроків до товаришів, як раптом його увагу привернули двоє солдатів за столиком під стіною.
— Тилова наволоч, — мовив і погрозив солдатам кулаком. Зупинивсь, похитався кілька секунд, Ульман був певен, що есесівець упаде, але він якимсь чудом зберіг рівновагу. — Т-тилова наволоч, — повторив і нараз ударив себе у груди та вигукнув: — А я йду на фронт!
Один із солдатів скосив на есесівця очі, інший так і продовжував сидіти, поклавши голову на руки та погойдуючись.
— Хайль Гітлер! — есесівець викинув руку і присунувся до самого столика. — Ви чули, я йду на фронт! Воювати з росіянами!
У бірхалле запанувала тиша — запахло бешкетом, усі принишкли вичікуючи.
Солдат, що погойдувався, підвів голову. Ульман побачив широко розставлені очі, рівний ніс і пухкі юнацькі губи.
— Невже? — обличчя юнака скривилося в іронічній посмішці. — І на який фронт збирається доблесний ротенфюрер?
— Ми битимемо більшовиків! — заревів есесівець. — Ми битимемо їх всюди, де тільки зустрінемо!
— Ротенфюрер уже має досвід? На якій дільниці фронту ви воювали? Під Москвою, Сталінградом чи, може, під Варшавою?
Есесівець засукав рукав, помахав величезним кулаком:
— Ось мій досвід! Клянусь честю, ця рука не знала втоми!..
— А-а… — протягнув солдат, — ви воювали, так би мовити… Але тепер вам доведеться мати справу з іншим супротивником. Маю на увазі, що він також буде озброєний…
— Мені наплювати на те, що ти маєш на увазі! — Ротенфюрер стукнув по столу кулаком так, що підскочили кухлі.— Наша частина стояла в Італії, і ми вже зустрічалися з ворогом…
— Прекрасні місця! — знущально посміхнувся юнак. — Середземне море, пляжі, гарні дівчата і для розваги іноді невеличка стрілянина. Кажуть, сутички з ворогом приписуються там лікарями для загального збудження організму!
— Цуценя!.. — задихнувся есесівець, піднісши кулак під самісінький ніс солдата. — Посмій мені ще раз гавкнути, і ти познайомишся з оцим!
— Я пробачаю вам цю прогалину у вашому вихованні, ротенфюрер, — засміявся юнак, — і роблю це лише тому, що незабаром у вас буде можливість наочно усвідомити свої помилки. Звичайно, якщо в першому ж бою більшовики не підстрелять вас, як куріпку.
— Що?!. — захлинувся від люті есесівець. — Що ти белькочеш?
— Дай йому в пику, Герберте! — голосно порадив хтось з товаришів ротенфюрера. — Аби не вів провокаційних розмов…
Есесівець сперся на край столу, розмахнувся. Солдат підвівся і раптом штовхнув ротенфюрера так, що той утратив рівновагу та, хапаючи руками повітря, впав на підлогу.
За столами есесівців зчинився галас.
— Затримати його, — загорлав хтось, — він відповість перед трибуналом!
Кілька чоловіків метнулись до солдата. Він нахилився, витяг з-під стола милиці, сперся на них, різким рухом відсунув стілець і зробив крок назустріч есесівцям.
— Беріть, що ж ви зупинились! — вигукнув насмішкувато. — Думаєте, я злякаюсь трибуналу?
Есесівці відступили. Один з них підійшов до юнака, ляснув його по плечі.
— Так би й казав відразу… — промимрив. — Хто ж його зна, що ти за птиця…
Спочатку Ульман нічого не второпав і, лише глянувши на ноги солдата, зрозумів, у чому справа: юнак стояв, неприродно виставивши вперед ногу, і навіть з першого погляду було зрозуміло, що він спирається на протез. А над кишенею мундира виблискував залізний хрест першого ступеня.
— Я пробув на Східному фронті мало не три роки, — видихнув солдат, зневажливо дивлячись на есесівців, — і плювати хотів на піжонів, котрі не нюхали справжнього пороху!..
Читать дальше