Юрій Щербак - Час смертохристів. Міражі 2077

Повернулася Божена, чемно відмовилась від сніданку, тільки випила трохи молока й лягла на верхнє ліжко.

«Як я дотягну цю понівечену істоту до Києва?» — подумав Гайдук. Хоч і не вповні, але розумів, що вскочив у неабияку халепу, і тому почав розробляти різні альтернативні плани дій — як безпечно дістатися з Боженою до України після того, як вони долетять до Європи.

Гайдук відмовився від алкоголю, хоч як його вмовляв Бланшар. Та й ця холодна, позбавлена будь-якого смаку їжа не викликала в нього ніякого апетиту. Гарячої кави, яку би залюбки випив, не було — в літаку не працювали системи обігріву баків для чаю і кави.

— Цей одяг на вас затісний, — зауважив Бланшар. — Де ви його взяли?

— В Білому домі видали.

— О, то це історичний експонат! А літера «V» що означає? Victory? Перемога?

— Visitor. Відвідувач.

— Слухайте, в мене є пропозиція. Хочете обмін? Я беру цей історичний костюм — мені він буде сам-раз. А вам дам офіцерський камуфляж. Думаю, що розмір підійде.

— Гаразд, — погодився Гайдук, якого вже дратувала ця піжама, як він її назвав.

Бланшар швидко повернувся.

— Ось, міряйте.

Це був непоганий костюм — куртка, штани, міцні черевики. Камуфляжний колір і малюнок автоматично змінювалися у залежності від зони бойових дій — від Арктики (біло-блакитнявий) до пустель (жовтувато-синюваті плями) і осінніх узлісь (насичено жовті, червоногарячі кольори).

— Дякую щиро.

Гайдук з полегкістю скинув з себе подарунок Білого дому, в якому почувався блазнем, і швидко перевдягнувся. Божена тихо спала на верхотурі, заколисана гудінням двигунів і дрібним тремтінням фюзеляжу. Паспорт, гроші і геджет він переніс до кишень нового вбрання: кишень було вдосталь, багато з них — невідомого призначення.

Бланшар теж був задоволений — не кожен офіцер Конфедерації може мати хоч і дешевий, але шикарний костюм з Білого дому з золотою літерою «V» на лівій нагрудній кишені. Це була вигідна оборудка, бо офіцерський камуфляж йому дістався задарма: Бланшар узяв його у приміщенні, де складали речі померлих пацієнтів госпіталю.

Честолюбство розпирало Бланшара, який вирішив негайно податися до кабіни пілотів, щоб похизуватися перед ними обновою. Його друзі-пілоти впевнено вели старенький «Ланкастер-27» від берегів Лабрадору до узбережжя Гренландії. Пілоти якраз пили гарячу каву — в кабіні знайшлося місце для кавоварки. Запах кави «еспресо» викликав у Бланшара додаткову хвилю ентузіазму. Він похвастався своїм новим, президентським вбранням і, щоб догодити пілотам, які поділилися з ним кавою і хрусткими теплими круасанами, запропонував показати їм новйй порнофільм, життєва енергія якого мала стимулювати ветеранів військово-транспортної авіації. Він витягнув з кобури пістолета, яку почепив на правий бік, маленький диск з найновішим витвором кіномистецтва Каліфорнії.

Бланшара пілоти зустріли привітно. Знали, що цей SHUFFLER є неперевершеним майстром сороміцьких анекдотів і видатним фінансовим посередником, який під час недовгих зупинок «Кульгавого Дракона» на базах Конфедерації, розсіяних по всьому світі, міг забезпечити найкращий обмінний курс амеро на глобо, юані чи рупії. Таланти Бланшара високо цінувалися не тільки серед літунів, але й у командах хірургів і медсестер, що регулярно змінювалися на борту.

Стояв сонячний день, європейська пітьма була ще попереду, і океан під літаком розсипався на тисячі блищиків, які пригасали на мить коли по них стрімко ковзала тінь «Кульгавого Дракона».

12.

Госпітальний літак «Ланкастер-27» під назвою «Одноокий Дракон», набитий пораненими в бейрутській операції, повертався до Конфедерації, прокладаючи звичний курс від узбережжя Гренландії до Лабрадору. Він посувався у верхньому ешелоні на висоті 10 000 футів над поверхнею океану. Хірурги в операційних працювали з повним навантаженням, незважаючи на легку турбулентність, спричинену холодним полярним вітром, що віяв назустріч літаку з берегів Канади. Стогони і лайки чулися у госпітальних приміщеннях, де лежали ті, які ще кілька днів тому були сильними й тренованими чоловіками й жінками, а сьогодні перетворилися на скалічених, безногих і безруких інвалідів, які ще не збагнули, що можуть ось-ось померти, а в кращому випадку будуть викинуті з життя на смітник, як розтрощені на дорогах, понівечені автомобілі. Медсестри не шкодували наркотиків, щоб применшити страждання вояків. Військовий капелан стомився від біганини по відділеннях госпіталю, відпускаючи гріхи й даючи останнє причастя вмираючим. Тіла померлих переносили до спеціальної платформи, на якій спускали їх у пластикових пакетах до холодильного нижнього відсіку — царства мертвих.