Вольфганг Шрайєр: П'ять життів доктора Гундлаха

Вже підіймаючись ліфтом на директорський поверх, Гундлах раптом пригадав, що минулої осені там, на березі Тихого океану, було викрадено двох північноамериканських промисловців; їхні водій і охоронець при цьому загинули. В тій маленькій країні викрадення заложників стало майже звичною справою. Це приносило не тільки величезний викуп, а й пропагандистський капітал. Погрожуючи смертю заложникам, викрадачі зуміли помістити свій маніфест у вигляді великого оголошення і в «Франкфуртер альгемайне», й у «Нью-Йорк таймс», «Лос-Анджелес таймс», «Монд», «Дейлі міррор» та в десятку інших газет. Гундлах пригадав навіть назву потерпілої компанії: «Бекман», фірма приладів з Лос-Анджелеса; оті два заложники були керівниками її філіалів у Сальвадорі.

І цей випадок був не єдиний. Два-три роки тому подібне оголошення помістили в «Зюддойче цайтунг» аргентінські партизани — коштом концерну «Бунге і Борн» з Буенос-Айреса. Викрадення директора фірми «Мерседес», також в Аргентіні, вилилось в цілу низку оголошень, оплачених фірмою «Даймлер-Бенц». А електрогігант «Філіпс» за свого викраденого в Сальвадорі менеджера змушений був фінансувати в тридцяти двох країнах друкування аж на двох сторінках матеріалу, в якому партизани звинувачували режим цієї центральноамериканської країни в демагогії й злочинах, таких, як корупція, таємні вбивства і звірячий садизм; опубліковано було також фотографії замордованих, так само, як і в цій газеті… Неодноразово такі об'яви адресувалися й японським концернам, а зараз, схоже було, черга дійшла й до їхньої фірми.

— Ось така справа, — сказав Вінтер, коли Гундлах сів перед ним у крісло. — Ви зробили правильний висновок, на інше я й не сподівався. Так, цього разу й ми попались. Учора ввечері, точно опівдні за місцевим часом. І просто в центрі столиці.

— Є жертви?

— Здається, поки що — немає. Пан Дорпмюллер, очевидно, дотримувався нашої вказівки не чинити в таких випадках опору. — Ці слова Вінтер сказав тихо, схиливши набік голову і дивлячись униз, можливо, тому, що викрадену, навіть коли вона ще жива, жертву слід поважати й журитися з цього приводу. В нього були маленькі щільно посаджені очі, між бровами залягли дві тоненькі лінії клопотів і розчарувань, які ставали ще глибшими, коли він з ким-небудь не погоджувався. Опущені куточки рота й тоненька верхня губа надавали обличчю неприємного виразу.

— А тепер докладніше, — по хвильці озвався він. — Вимога надійшла нам ще сьогодні вранці, ми повинні сплатити півтора мільйона доларів… Чималу суму заберуть також оголошення в газетах — це теж одна з умов.

— Я повинен узяти це на себе? — запитав Гундлах.

— Та ні, це зробить швейцарське агентство. Як ви могли подумати! Буде складено такий собі патетичний текст, перекладено різними мовами світу й надруковано в різних газетах. Для цієї суто технічної роботи мені вас просто шкода турбувати, — додав Вінтер, намагаючись загладити свій докір. — Це не наше діло, воно надто дрібне.

— Звичайно. Але що ж тоді маю робити я?

— Вам доведеться летіти туди; по можливості, навіть сьогодні.

Гундлах не відповів; новина була надто несподіваною, хоч він і чекав чогось подібного. Гундлах відчув, що Вінтер нетерпеливиться, й поглянув на нього з ледь помітною посмішкою, самовпевненою і разом з тим люб'язною. Гундлах досяг чималих успіхів у своїй професії, що додавало йому почуття власної гідності. Але ж чи варто кидати виклик? Вінтерові очі він ніколи не любив, їхній погляд здебільшого був трохи цинічний. Сьогодні очі були ніби й байдужі, проте хитрі… Гундлахові здалось, ніби Вінтер хоче його налякати. Але Гундлах не дасть йому такої втіхи. Вінтер полюбляв наганяти страх, показувати свою владу, але зрештою хотів мати поряд рішучих і сильних помічників.

— Гаразд, пане директор. Я негайно забронюю місце на найближчий рейс. А як з грошима для викупу?

— Доведеться все сплатити. Будь-яке зволікання ризиковане… Дві третини, між іншим, компенсує страхове агентство.

— Я хотів спитати інше: як туди перешлють гроші і як я їх віддам. Акредитивом чи чеком для нашого банку в Сан-Сальвадорі? Чи, може, там, крім Дорпмюллера, ще хтось має таку суму? Отже, в якій формі…

— Ні в якій. Це вас не стосується. Ми домовились з американським детективним бюро, воно владнає фінансову частину справи, там працюють фахівці, викупи — їхній профіль. З ними ви почнете співробітничати на місці; докладні пояснення знайдете в оцих документах.