Віктор Тимченко - Ключ від чужого замка

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Тимченко - Ключ від чужого замка» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Молодь, Жанр: Политический детектив, Шпионский детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ключ від чужого замка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ключ від чужого замка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Навряд чи хтось із читачів «Вашінгтон пост» звернув увагу на невеличку інформацію в розділі хроніки. І, природно, ніхто не став зв'язувати її в листом, що надійшов на адресу одного з відділів радіостанції «Свобода». Ніхто, крім Томаса Бейлі Стоддарда, професора Гарвардського університету та давнього агента ЦРУ…
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.

Ключ від чужого замка — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ключ від чужого замка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Вам нема чого плакати, мадемуазель Мельє. — Вухань зняв окуляри і почав ретельно протирати їх бездоганно чистим носовиком. — Я не працюю ні на ЦРУ, ні на Сюрте. Я працюю на себе, і я скоріше ваш захисник, аніж ворог. Повірте мені і… не плачте.

— Як… Як ви потрапили сюди?.. Хто ви?

— Мене звуть Поль Ліно, я репортер на вільних хлібах, і мене, як вовка, годують ноги.

— Навіщо ви за мною стежите? Я не скажу вам жодного слова. Забирайтеся геть!

Жаннетт підвелася і зробила крок. Та чоловік зупинив її навіть не порухом — поглядом.

— Скажіть, ви любите Францію? Ви ж француженка, і вам не повинна бути зовсім байдужою ця країна. Ваша історія — ще одне свідчення того, як об Францію витирають ноги. Вам приємно бути громадянкою країни, яку використовують в ролі ганчірки?

— Я нічого не знаю. Ви просто хочете вичавити з мене якісь зізнання, аби продати їх своїй газетці, якою ви… — Жаннетт вилаялася.

Ліно аж впав на сидіння.

— О, мадемуазель Мельє, тепер я бачу, що ви справжня француженка!

— А ви, ви… проклятий шпигун!

— Це ще смішніше, хоч і зовсім неправильно, — сказав Ліно вже серйозно. — Невже у вас вистачає почуття національної гордості тільки на те, аби лаятися у вагоні електрички?

— При чому тут національна гордість? Ви граєтеся високими поняттями, а цілі переслідуєте дрібні й нікчемні.

— Ви надто упереджено ставитеся до моїх цілей, моєї роботи і до мене особисто.

Жаннетт вирішила, що вислухає цього писаку, а потім спокійно, врівноважено і твердо скаже, аби ноги його більше коло неї не було, і розпрощається ще в Руа-ні. Істериці ніхто не вірить. Відкоша треба давати рівним голосом.

— Знаєте, мадемуазель Мельє, кожен заробляє собі на хліб так, як він уміє: один прибирає вуличні пісуари, інший грає на флейті, а третій торгує заводними пташками на Єлісейських полях. В усякому промислі немає нічого забороненого, всі вони на користь людям. Щоранку ми встаємо з думкою про роботу, про те, що кожен повинен зробити, аби нагодувати родину і прогодуватися самому. І так кожен день, і тиждень, і місяць, і рік, і, як не жахливо це усвідомлювати, все життя. Щодня ми робимо щось своє, що призначені робити долею, але життя закінчується, і ми замислюємося над тим, що ми зробили, що змінилося у світі від того, що на світ з'явився саме він чи вона, чим ми вирізняємося з-поміж собі подібних, чи стало б життя іншим — кращим чи гіршим — од того, що на світі існував би не я, Поль Ліно, а якийсь інший невідомий мені Жак чи Франсуа? І часто, коли я замислююся над цим, мені здається, що життя багатьох з нас схоже на існування грибів чи, скажімо, лишайників десь у лісових нетрях. Наша функція як людини зводиться до підтримання якогось балансу в суспільстві. Суспільство, цей велетенський організм, визначило роль кожного з нас у симбіозі., але роль ця не більша од ролі грибів чи лишайників, як я сказав. Адже мохові теж належить певна роль — він затримує вологу, стає поживою для дрібної лісової звіроти, а, відмираючи, утворює шар гумусу для наступних поколінь таких самих мохів, як і він сам. Бачте, мені суспільство нагадує не велику машину, де кожна людина — маленький гвинтик, а природу. Бо в машині, так як ми,її уявляємо, кожен гвинтик важливий, і без нього, машина як слід не працюватиме. В суспільстві, цій живій рухливій, системі, кожна підсистема може самонастроюватися, — регенерувати втрачену частинку, швидко замінювати її іншою, адекватною. Я порівняв би суспільство не з пароплавом, а з велетенським комп'ютером, здатним самонастроюватися і самовдосконалюватися, самоочищатися і самодовершуватися. Суспільство, як мозок людини, — це ЕОМ двадцять п'ятого чи, може, сотого покоління, не знаю, але це той взірець, до якого ми увесь час прагнутимемо; і якого не досягнемо, моделюючи його за допомогою надмініатюрних електронних чіпів…

Жаннетт сиділа мовчки, не перебивала, хоча й не розуміла, якого біса цей журналіст говорить про гриби і ЕОМ і яке все це має відношення до неї, до її поїздки в Дьєп, до її життя… Ліно відчув, що екскурс у біолого-кібернетичну галузь затягнувся, але йому видавалося вкрай необхідним сказати все те, що він мав намір сказати. Такий довгий пасаж не роздратував слухачку, а скоріше навпаки — заспокоїв.

— Бачте, коли я йду лісом і ламаю гілку берези, то ліс від цього не стає неповноцінним, натомість трава навкруги, інші гілки берези чи інших дерев, що стоять поруч, одержують більше сонця, вологи, тепла, а відтак починають розвиватися швидше, інтенсивніше, повертаючи в атмосферу стільки ж кисню, як і досі, — своїм життям вони компенсують збитки, завдані мною, біла пляма, що з'явилася на місці зламаної гілки, поступово затягується шкіркою так само, як затягується садно на руці. Я зрозуміло говорю? Бо це вкрай важливо.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ключ від чужого замка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ключ від чужого замка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ключ від чужого замка»

Обсуждение, отзывы о книге «Ключ від чужого замка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x