Віктор Тимченко - Ключ від чужого замка

Готувався до зустрічі й Мітчел. Щойно він приїхав у Запоріжжя з Донецька, як на пошті, у відділі кореспонденції до запитання, на нього вже чекав лист. У листі, як і належало, було запрошення для Янюка на виїзд на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки від Джільберт (уродженої Янюк) Яніни, котра доводилася Петрові Григоровичу Двоюрідною сестрою.

Мітчел встав рано, поголився з особливою ретельністю — йому сьогодні випала довга дорога, і тому за кермом він хотів почуватися бадьорим. Зробив кілька вправ, одяг свіжу сорочку, довго вив'язував краватку. До Хортиці він поїде машиною, зупиниться неподалік парку і піде на зустріч. Там обміняються паперами. Мітчел нині був упевнений, що блефувати Янюк не буде, — це не в його інтересах.

Готувався до зустрічі і Юркін. Він розумів, що збирання Янюком — Тодусем заяв і підписів під листом не може тривати вічно, бо скільки ж може чекати на них Бурроу! Майор знав, що той виїхав з Донецька і позавчора ж увечері зайняв номер у готелі, заплативши тільки за дві доби. Отже, сьогодні? Якщо так, то варто зробити це зранку, аби мати час сьогодні ж дістатися до Москви, у посольство.

Тодусь вже був на півдорозі до Хортиці, коли Мітчел зняв трубку і набрав номер:

— Це Бурроу з 412-го. Я від'їжджаю. Чи нічого я вам не заборгував?

Небавом вийшов, причинивши за собою двері, а за хвилину вже натиснув на стартер машини.

Тодусь сунув неспішно, горблячись і ховаючи очі в затінок од широкополого солом'яного бриля. В руці в нього погойдувався плетений середніх розмірів кошик. Він на міг би зараз йти швидше, бо нерви були вкрай напружені, і тільки повільна хода давала змогу більш-менш володіти собою.

… За десять восьма Мітчел був уже в парку. Дихав на повні груди з особливим задоволенням. Ця вічна гонка життя: все пнешся угору, вперед, борешся за місце вище, за крісло м'якше, аби більше було в цьому житті світла і сонця. А ось у такий день помічаєш: сонце світить тобі так само, як он тим горобцям, що длубаються в пилюці. От, дивись, — птаха божа, не сіє, не жне, а харч знаходить. А йому, Мітчелу, аби жити безтурботно, потрібні гроші, а гроші платять за добре виконану роботу, а робота відбирає отой дорогоцінний час, оту свободу, заради яких нам і потрібні гроші. Замкнене коло: той, хто має вільний час, щоб можна було насолоджуватися його надлишком, не має для цього достатньо грошей, а той, хто заробляє гроші, не має достатньо часу, щоб вдми грішми вповні скористатися… Людство знайшло з цієї пастки кілька виходів. Один з них полягає в тому, щоб за найкоротший проміжок часу створити якомога більший капітал, незалежно від того, обчислюється він матеріальними чи духовними одиницями, присвятивши решту часу безтурботному життю в своє задоволення. Звичайно, на це йдуть найкращі роки, але в тому-то й надзавдання для кожної мислячої людини, щоб скоротити цей час до мінімуму, розтягши тим самим до максимуму другу частину. У Бурроу поки що перша половина життя: він набирає капітал — і політичний, і в банку. Папери Янюка, можливо, у ній останній штрих.

Що не кажи, а призначення в Радянський Союз — це серйозна заявка в його віці. Це тобі не Австралія і навіть не Західна Європа: тут зібрані найкращі сили, бо саме тут він на передньому краї світового протистояння систем, і він один з тих, з чиїх повідомлень люди починають читати газету. Тут — пульс найголовніших подій, країна противника, і йому, Мітчелу Бурроу, довірено працювати в цій країні. Бути в стані противника — значить віддавати всі свої сили боротьбі з ним, а боротьба нині ведеться не тільки і навіть не стільки на газетних шпальтах, скільки сильними світу цього. І одна з таких сил — розвідка. Ще в коледжі він жодної хвилини не вагався, коли йому запропонували спочатку раз, а потім вдруге поділитися своїми враженнями про своїх однокурсників, викладачів, а потім і постійно співробітничати з ЦРУ.

То був кінець шістдесятих років, коли хвиля студентських бунтів прокотилася з півночі на південь і зі сходу на захід по всьому «вільному світові». Всі чогось вимагали — нових законів, соціальних реформ, сексуальної свободи, легалізації наркотиків для дітей. У життя вдерлися нові суперзірки естради; комуністи вимагали скорочення робочого дня, підприємці скорочували виробництво; найзаповзятішим вкорочували життя мафіозі з «Коза ностра», а судді скорочували їм за це строки ув'язнення у зв'язку із «загальною демократизацією життя суспільства». Повний безлад загрожував перерости в хаос і вавілонське стовпотворіння…