Віктор Тимченко - Ключ від чужого замка

Вам, мабуть, це байдуже. Вас цікавить, чого цей старий приїхав у Запоріжжя і чому зараз прийшов у «штазі» [5] « Штазі », Staatssicherheitsdienst (нім.) — служба державної безпеки. , чи не так? Я відповім вам, але перш за все ви повинні зрозуміти мої почуття до людини, з якою я просидів у таборі смерті понад три роки. Це Сидір Матвійович Герасименко, радянський політпрацівник, справжній комісар, котрий дивом вижив у полоні і потрапив до Бухенвальду. Це, скажу я вам; справжнє диво, бо комісарів розстрілювали в першу чергу і до концентраційного табору вони вже не потрапляли. Як я вже сказав, із Сидором ми просиділи в таборі три роки» — від того часу як він туди потрапив у березні 1942 року до квітня 1945-го.

Відтоді я не зустрічав людини, яка справила б на моє життя більший вплив, ніж Сидір. Він був Справжнім комуністом, він навчив мене розуміти таке, до чого я навряд чи дійшов би сам.

Меркс глянув на Юркіна і перебив сам себе:

— Не буду вас затримувати, хочу тільки сказати, що Герасименко жив у Запорізькій області, ми листувалися з ним до останнього часу, доки його донька Лариса не повідомила, що він раптово помер у лікарні. І хоч не стало Сидора, я все одно знав, що приїду сюди, щоб зустрітися з його донькою, щоб розповісти їй, яким був її батько, ким він був для мене, німця, що сидів поруч з ним три роки в Бухенвальді. Я прийшов до Лариси. Вона бідна дівчина, вона тяжко переживає втрату батька. Вона зовсім не схожа на комісара Сидора, яким ми його знали у Бухенвальді. Жінка втратила будь-які орієнтири в житті, і я боюся, що вона пливе зараз не в тому фарватері.

До чого я веду? Так, Лариса розповіла, як помер її батько, — раптово, в лікарні, коли вже говорили про видужання, а він помер. Я, звичайно, припускаю: людина в його віці, на долю якої випало стільки страждань, може померти раптово. Але мене насторожило, що перед самою смертю він послав телеграму: «Приїзди терміново, дуже потрібна». Лариса вважає, що він передчував смерть і тому кликав її, але ж можуть бути і серйозніші мотиви?

Ні, все це я неправильно говорю, що значить, «мене насторожило»? Мене взагалі нічого не насторожувало, я тільки слухав її розповідь, поки до неї не зайшов один чоловік. Саме від тієї першої хвилини, як я почув його голос, і до миті, коли я все це вам зараз розповідаю, я увесь час розмірковував, оцінював… Мені увесь чає здавалося — я знаю цю людину, ми бачилися з нею. Але ж, кажу, я вперше; в Радянському Союзі, і, окрім Сидора, в мене немає, не; було тут ніяких знайомих. Я намагався пригадати, де ми з тим чоловіком бачилися. Мені це важко було зробити, бо я був в іншій кімнаті, коли він заходив до Лариси, я лише чув його голос, а потім вже через вікно бачив — метрів за двадцять. Товаришу, я, стара людина, я можу помилитися, але мені здалося, що я його десь бачив… Я пригадав усе своє життя, як, мабуть, не пригадуватиму його перед страшним судом.

Меркс перевів подих:

— Лариса обожнює цього чоловіка, каже, що він багато в чому допоміг, коли їй після смерті батька було найважче, — влаштував на роботу, допоміг перебратися сюди із села, де вони жили з батьком, дав грошей. Я спитав тоді в Лариси, а чи не був знайомий її батько з цим чоловіком, звідки він з'явився, і Лариса сказала: знайомий — вони разом лежали в лікарні, в, одній палаті… Я нічого не хочу цим сказати, але саме в цей час Сидір послав Ларисі телеграму. І я подумав, чи не був знайомий з ним Сидір раніше, чи не про це хотів він сказати своїй доньці?

Я не спав сьогоднішню ніч, і нехай простить мене бог, якщо я помиляюся, але це Матіас Генкель, котрого усі в'язні в Бухенвальді називали «Генкер», що німецькою мовою означає «кат». Він був справжнім катом Бухенвальду, його боялися гірше, як вогню, бо варто було не сподобатися Генкелю, як він міг замордувати будь-кого з в'язнів. Особливо він ненавидів росіян, я маю на увазі ваших, радянських, — там для нас вони всі були; росіянами…

Але ви заперечуватимете, як, мовляв, міг Генкель опинитися сьогодні в Радянському Союзі, чому не живе у нас, у Федеративній Німеччині. Я не можу нічого пояснити, але я добре пам'ятаю, що Сидір увесь час говорив, що цей Генкель — не німець, що він родом з України. Сидір казав, що були й такі… Оце, власне, й усе. Я лише хочу додати, що мене дуже непокоїть те, Що вони зустрілися в лікарні і що Сидір після цього не встиг навіть зустрітися з донькою…

Товаришу, я не знаю, як вас звати, але я прошу вас: перевірте усе, що я вам зараз розповів, і коли все це не підтвердиться, то ви знімете тягар з моїх плечей, я вже старий і мені важко тримати в собі такі речі…