Віктор Тимченко - Ключ від чужого замка

— Я мав на увазі не особисто передати, а надіслати поштою…

— Валерій, чи не стали ви скнарою? Авіапоштою ваш лист коштуватиме, як я не помиляюся, рівно півкарбованця.

— Так, але я хотів би, щоб ви послали його з Лондона, можете ще з аеропорту — так буде швидше…

— Чи не хочете ви мене переконати, що до безтями закохалися в кінозірку і волієте, аби вона якнайшвидше прочитала ваше послання?

«Цей Джеймс не абсолютний ідіот, але вміє прикидатися таким», — подумав Валерій, та вголос сказав зовсім інше:

— Бачте, мій знайомий просив зробити цю послугу, а я не можу йому відмовити…

— Ви надто необачно розповідаєте своїм знайомим про наші справи, Валеро. Та що вже поробиш. — Мілн не дав Валерію вставити жодного слова. — Давайте вашого листа, юний залицяльнику. Ви ж знаєте, що для вас я готовий на все, чи не так?

«Так-так, тільки пальця тобі в рот не клади».

Ховаючи конверт, Джеймс помітив, як полегшено зітхнув молодик, як спала напруга з його обличчя і куточки рота розповзлися у напівпосмішці. На те Валерій мав вагомі причини — від цього листа міг статися новий поворот у його майбутньому.

Вони попрощалися, а вже в готельному номері, коли була увімкнута настільна лампа і світло вирвало з темряви лише шмат письмового столу, Джеймс витяг з кишені листа і обережно покрутив його, мов платівку, в руках. На білому півкопійчаному конверті без марки стояла адреса: «ФРН, Мюнхен, радіо «Свобода».

«Без зворотної адреси, звичайно, — подумав Мілн, — але писав не Валерій: у нього вистачило б знань написати адресу у такій послідовності, як це прийнято на Заході. Та й латинські літери, видно, передряпувалися рукою людини, котра мало розуміється на іноземних мовах».

Джеймс так само обережно сховав лист назад до кишені піджака. «При митному огляді можуть подивитися чемодан і зацікавитися листом. У кишеню ж навряд чи хто лізтиме», — ця думка майнула майже підсвідомо, але він точно знав, що на неї можна повністю покластися: великий досвід закордонних мандрівок виливався в певний автоматизм дій.

Він впав у крісло і сидів якусь мить майже нерухомо. Збоку могло здатися, що людина відпочиває після важкого трудового дня. Таке враження правильним було лише наполовину: день справді був нелегкий, але відпочивати не випадало навіть увечері. Не виходив з голови Валерій. Що він за один? Фарцувальник середньої руки чи пішак у якійсь грі? Зв'язковий невідомого автора листа, посередник, через якого можна вийти на Захід, чи тонкий гравець, який іде ва-банк?

На розвідку це не було схоже — надто примітивно: фарцовка, тепер лист. То від чийого ж імені він виступає? І кому потрібна ця стежка на Захід, в «Свободу»?

Звичайно, світло на деякі проблеми міг би пролити сам лист, але ж не розпечатувати його ось тут, у готельному номері! Це було б необачно. Для цих справ у Великобританії є неперевершені фахівці. Заразом дактилоскопи глянуть на відбитки пальців, покопирсаються в картотеці. Досьє — велике діло.

Джеймс не переобтяжував себе міркуваннями про цей лист: лише звичка змусила проаналізувати все, що піддається аналізу.

«А тепер спати. Ще є час, ще є час».

«Вашінгтон пост», США, розділ світської хроніки:

«Як стало відомо з джерел, що викликають повну довіру, учора ввечері в заміському маєтку Нортона К. Грейва відбулося екстраординарне засідання членів клубу «25», серед яких, окрім мільярдера-господаря, нафтовий король Річард Ноумен, голова правління транснаціональної компанії по виробництву авіаційної та ракетної техніки «ALF» Крістіан Чейдж, директор «Панамерікен сіті бенк» Бенджамін Хоул, а також обмежене коло інших осіб, тісно пов'язаних з великим бізнесом.

Інформатори наголошують на тому, що вже вкотре за останній час у цих вузькоконфіденціальних нарадах підприємців поруч з відомими діячами Пентагону беруть участь високі чини ЦРУ. Зустріч пройшла за зачиненими дверима, і навряд чи її хід стане широковідомим. Як припускають фахівці, на ній обговорювалися, заходи посилення економічного та політичного впливу США у світі. Деякі оглядачі вбачають тут зв'язок з Афінською конференцією, де позиції США стають, як відомо, дедалі хиткішими».

Полуденне сонце за вікном сяяло так яскраво, до болю в очах, що Норманові здалося: саме це позначилося найбільше на його пригніченому настрої. Кондиціонер працював на повну потужність, але ніщо не могло перепинити потік проміння, що вливався в кімнату. Норман поволі встав, підійшов до вікна і закрив жалюзі. Стало темніше, та дихати було нічим.