Ю Несбьо - Нетопир

— Логіка, — повторила Бірґіта. — Річ не в логіці. Усе в житті не таке логічне, як нам би хотілося.

— Просто вирішив тобі розповісти. Нікому не кажи. Мені зайти, коли ти звільнишся?

Вона відповіла невизначено. Вночі вона чекала дзвінка з Швеції. Від батьків.

— У мене день народження, — сказала вона.

— Вітаю.

Харрі поклав слухавку. Всередині старий ворог знову підводив голову.

За півгодини Леб’є з Харрі доїхали до будинку Ендрю Кенсинґтона на Сідней-роуд у Четвіку. Мила вуличка в милому передмісті.

— Ми адресу не переплутали? — запитав Харрі, звіряючи номер будинку.

Це була велика кам’яна вілла з подвійним гаражем, підстриженим газоном і фонтаном. До розкішних дверей з червоного дерева вела ріниста доріжка. На дзвінок вийшов хлопчик, з серйозним виглядом кивнув, коли його запитали про Ендрю, потім затиснув рот рукою, показуючи гостям, що він німий.

Далі відвів їх за будинок, де починався величезний сад, і вказав на низеньку цегляну будівлю, схожу на будиночок садівника в класичному англійському маєтку.

— Ми хотіли зайти, — Харрі помітив, що говорить дуже голосно, так, ніби в хлопчика проблеми ще й зі слухом. — Ми працюємо… працювали разом з Ендрю. Ендрю помер.

Він дістав низку ключів зі шкіряним брелоком. Хлопчик поглянув на них і раптом з розгубленим виглядом почав хапати ротом повітря.

— Він помер раптово, цієї ночі, — вів далі Харрі.

Хлопчик стояв перед ними, безвільно опустивши руки.

В його очах блищали сльози. Харрі зрозумів, що він, мабуть, добре знав Ендрю, адже той мешкав тут майже двадцять років. А хлопчик, напевно, ріс у великому будинку. Харрі мимохіть уявив, як маленький хлопчик і чорний дядько граються в саду, ганяють м’яча, як цей хлопчик отримував свою порцію дружби і на додачу — трохи грошей на морозиво й пиво. Може, поліцейський з маленького будиночка ділився з ним своїми мізерними заробітками та щедрими казками. А коли хлопчик підріс — то й порадами, як поводитися з дівчатками чи битися.

— Взагалі-то ми не просто працювали разом. Ми були друзями. Ми теж, — додав Харрі. — Можна ми туди зайдемо?

Хлопчик моргнув, стиснув губи й кивнув.

Харрі подумки вилаявся. «Зберися, Холе, — подумав він. — Бо скоро сльозуватимеш від усіх цих історій, мов ті американці».

Маленький холостяцький будиночок відразу вразив Харрі своєю чистотою та охайністю. На столику перед портативним телевізором у спартанській вітальні не було розкиданих скрізь газет, на кухні не лежали купи немитого посуду. У коридорі, як на параді, вишикувалися чоботи й черевики з акуратно заправленими шнурками. Ця підтягнутість про щось нагадала Харрі. Бездоганно біла постеля у спальні була застелена струнко й рівно. Здавалося, щоб лягти в ліжко, доведеться протиснутися в щілину між ковдрою й простирадлом. Харрі вже не раз прокляв так само безглуздо застелене ліжко в своєму номері.

У ванній перед дзеркалом у зразковому порядку лежали: бритва, крем після гоління, мило, зубна щітка, паста й шампунь. І все. У вбиральні теж нічого екстравагантного, переконався Харрі. І раптом зрозумів, що йому все це нагадує — його власну квартиру після того, як він кинув пити.

Нове життя почалося для Харрі разом із цим суворим порядком: кожній речі — своє місце, полиця або шухляда, куди вона повертається відразу ж після використання. Жодної ручки не на своєму місці, жодної перегорілої пробки на розподільному щитку. Все це мало не тільки практичне, а й символічне значення: хай це й по-дурному, та рівень безладу перетворився на індикатор рівня всього його життя.

Харрі попросив Леб’є оглянути шафу й комод у спальні і, тільки коли той пішов, відчинив туалетну шафку поряд із дзеркалом. На двох верхніх полицях акуратними штабелями, як боєголовки на військовому складі, лежало зо два десятки одноразових шприців у вакуумних упаковках.

Звичайно, в Ендрю Кенсинґтона міг бути діабет і колоти він міг інсулін, але Харрі знав правду. Якщо перерити половину будинку, можна знайти наркоманську заначку — порошок і все необхідне начиння, але не було сенсу: Харрі й без того все знав.

«Чинґісхан» не збрехав, коли казав, що Ендрю Кенсинґтон — наркоман. А коли Харрі знайшов його у квартирі Отто, сумнівів не залишилося. У такому жаркому кліматі, коли можна завжди носити сорочку тільки з коротким рукавом, поліцейський не може хверцювати зі слідами уколів на руках. Тому змушений колотися ще будь-куди: наприклад, у ногу. І про це свідчила голінка Ендрю.