Ю Несбьо - Нетопир

Спочатку він подумав, що бачить власне віддзеркалення, але коли очі звиклися, серце Харрі шалено закалатало і завмерло. На нього холодними, безжиттєвими очима дивився Морський жах. Харрі видихнув, і його дихання застигло на склі перед блідою і мокрою примарою потопельника, такою великою, що здавалося, він заповнює собою все. Зуби ніби намалювала дитина: нерівна лінія абияк понатиканих хижих білих трикутних іклів.

Потім він повільно поплив нагору, але очі його були прикуті до Харрі ненавистю. І цьому мертвому білому тілу не було кінця.

— То завтра ти їдеш?

— Так точно. — Харрі тримав у руках чашку кави і не знав, що з нею робити.

Маккормак підвівся з-за столу і почав походжати перед вікном.

— Так ти вважаєш, до розгадки недалеко? Гадаєш, тут орудує психопат, безликий убивця, який убиває, підкоряючись раптовому пориву, і не залишає слідів? І нам просто треба чекати, коли він іншим разом зволить припуститися помилки?

— Я цього не говорив, сер. Я просто вважаю, що більше вам нічим допомогти не зможу. До того ж телефонували з Осло — я потрібний там.

— Чудово, Ховлі. Я передам їм, що тут ти себе виявив добре. Тебе ж там вирішили підвищити по службі?

— Мені поки про це не говорили, сер.

— Натішся безтурботним сіднейським життям перед від’їздом, Ховлі.

— Спочатку перевірю цього Алекса Томароса, сер.

Маккормак стояв біля вікна і дивився на затягнуте хмарами небо задушливого Сіднея.

— Іноді я нудьгую за домівкою, Ховлі. За моїм чудовим островом.

— Перепрошую, сер?

— Я ківі. Ківі, Ховлі. Так тут називають вихідців з Нової Зеландії. Батьки переїхали сюди, коли мені було десять. Люди там добріші. Принаймні, так мені пам’ятається.

— Відчиняємося не скоро! — буркнула сердита жінка з мийним засобом у руці.

— Все нормально, я домовився з містером Томаросом, — відповів Харрі, роздумуючи, чи переконає її норвезьке поліцейське посвідчення. Але воно не знадобилося. Двері відчинилися прямо в нього перед носом.

Від «Олбері» пахло старим пивом і милом, і вдень він здавався набагато меншим.

Алекс Томарос, він же містер Бін, він же вайло-скат, сидів у комірці за баром. Харрі увійшов і назвався.

— Чим можу допомогти, містере Ховлі? — Він говорив швидко і з виразним акцентом — своєю версією мови, як іноземці, які вже деякий час прожили в країні.

— Дякую, що приділили мені ваш дорогоцінний час, містере Томарос. Розумію, у вас тут дуже багато справ, але повірте, я вас надовго не затримаю. Я лише…

— Це добре. Бачте, у мене справді багато справ. Кошторис, знаєте…

— Розумію. У вашій заяві говориться, що увечері, коли пропала Інґер Холтер, ви сиділи і підраховували виручку. З вами хто-небудь був?

— Якби ви читали мою заяву уважніше, то помітили б, що я був сам. Я завжди сам… — «Аякже», — подумав Харрі, дивлячись на нахабне обличчя Алекса Томароса і на його заслинений рот. — …підраховую виручку. Сам-один. Та якби захотів, обкрав би заклад на сто тисяч баксів, і ніхто б нічого не помітив.

— Тобто з технічної точки зору на момент зникнення міс Холтер алібі у вас немає?

Томарос зняв окуляри:

— З технічної точки зору о другій годині ночі я зателефонував матері і сказав, що скоро повернуся додому.

— З технічної точки зору між закриттям бару о першій і вашим дзвінком о другій могло статися багато чого, містере Томарос. Не те аби я вас у чомусь підозрював…

Томарос не моргаючи дивився на нього.

Харрі перегортав чистий блокнот, вдаючи, ніби щось шукає.

— До речі, навіщо ви телефонували матері? Дещо дивно телефонувати о другій годині ночі, щоб передати подібне повідомлення.

— Моя мати просить, щоб я повідомляв її, де знаходжуся. Поліція з нею вже розмовляла, не розумію, навіщо повторювати все спочатку.

— Ви грек, чи не так?

— Я австралієць і прожив тут двадцять років. Мої батьки приїхали з Греції. Але в матері тепер австралійське громадянство. Ще щось? — Він добре тримав себе в руках.

— Ви виявляли в тій або іншій мірі особисту цікавість до Інґер Холтер. Як ви реагували на те, що вона віддає перевагу іншим чоловікам?

Томарос облизнув пересохлі губи і зібрався вже щось сказати, але стримався. Потім кінчик язика показався знову. Як у маленької змії, подумав Харрі. Бідної чорної змії, яку всі зневажають, вважаючи нешкідливою.

— Ми з міс Холтер збиралися повечеряти разом, якщо вас це цікавить. Але я запрошував не лише її. Можете запитати інших. Наприклад, Кетрін і Бірґіту. Я дуже високо ціную гарні стосунки з підлеглими.