Ксенія Циганчук: Право на вбивство

Рік тому його жахливий характер не витримала Таня, уже колишня наречена Скляра. Відтоді Єгор ще більше занурився в себе. Женя не сумнівався: Скляр досі не міг її забути. Час від часу в слідчого з’являлися нові подружки, проте вони швидко набридали. Женя неодноразово помічав, як Єгор роздивляється інстаграм Тані, проте помиритися з дівчиною (або хоча б просто поспілкуватися) заважала гордість. Чи страх, що вона не захоче його бачити? Женя підозрював, що і те, і те.

Минулої зими Єгор перевівся до них з Луцька, де встиг завоювати собі славу одного з кращих слідчих. Увесь міськвідділ з нетерпінням чекав на нового співробітника після того, як наслухався про його послужний список від керівництва. Найбільше їх здивував той факт, що Скляр ніколи не мав «висяків» зі справ про вбивства.

Та ось новий колега з’явився на службі – і прийшло розчарування: Єгор повсякчас набурмосений і не надто приязний. Кир’ях виявився чи не єдиним, з ким від самого початку заприятелював новенький. Ба більше, оперативник ставився до Єгора майже по-батьківськи, хоч і був старшим за нього більш ніж на десять років.

Наразі Єгор ходив територією – пильно вивчав, допомагаючи собі невеличким (проте потужним) ліхтариком. Женя мовчки зупинився поряд. Оперативник прекрасно знав: краще не займати. За кілька хвилин Єгор заговорить сам. Натомість попри втому з цікавістю спостерігав за молодшим колегою. Яким би мізантропом не був Єгор, свою роботу він любив і ставився до неї відповідально.

На місці злочину й досі було темно (якщо не зважати на яскраво сині проблискові маячки патрульних автівок та ліхтарі), жодних перехожих. І чимало працівників поліції. Єгор придивився, чи немає серед патрульних Власти, але згадав, що сьогодні не її зміна. Повз час від часу проїжджали автівки, дехто пригальмовував, намагаючись дізнатися, що відбувається.

Єгор бачив, як за ним спостерігає Кир’ях, відчував, що той хоче поставити питання особистого характеру. Та разом з тим слідчий не сумнівався, що він цього не робитиме: тактовність стане на заваді. І це одна з причин, за яку Єгорові так подобався цей оперативник.

Скляр зітхнув: він не встиг ні поснідати, ні прийняти душ. Лише нагодував кота й налив йому свіжої води. А ще залишив корму на весь день, бо хтозна, коли повернеться зі служби.

Єгор почув звук машини й озирнувся. Авто зі службовими номерами на блакитному фоні припаркувалося акурат біля однієї з двох Toyota Prius , що належали патрульним: прибули криміналісти.

Поки колеги діставали з машини все необхідне для вивчення місця злочину, Скляр ще раз перевів погляд на труп молодого чоловіка в кущах – його вже огородили стрічкою. На вигляд років двадцять з лишком, скидався на людину середнього достатку. Крізь одяг на животі просочилося чимало крові, з чого Скляр попередньо визначив причину смерті – зарізали.

Що вбитий робив тут посеред ночі? Навряд прийшов сюди з власної волі. Єгор, як не намагався, не міг уявити причину, за якої нормальна людина могла б опинитися у цьому місці вночі сама. Та й навіть з кимось. Навіщо? Єгор озирнувся. Нічна дорога, по якій час від часу проїжджають автівки. Жодного приватного будинку, магазину, чи будь-чого іншого заради чого сюди б можна було прийти. Скоріше за все, у це місце його привезли вже мертвим.

Скляр замислився, як швидко могли б знайти тіло, сховане в кущах серед дерев, якби не хлопаки, які випадково тут проходили. Ближче до виїзду з міста (кілометрів за три звідси) були якісь організації та СТО. Тож вдень тут проїжджало значно більше автівок, траплялися велосипедисти, навіть пішоходи. Одного разу Єгор бачив молоду мамашу, що, не поспішаючи, йшла узбіччям з візочком, а повз пролітали численні автівки.

«Отже, тіло тут викинули, не надто сподіваючись приховати надовго. Скидається на те, що мета – виграти час», – Скляр задумливо почухав руду борідку, знову підійшов до тіла й роздивився.

«Виграти час, щоб мати змогу втекти?» – замислився Єгор і поцікавився в Кир’яха, чи вдалося вже щось довідатися про вбитого.

– Та ні, криміналісти ж тільки зараз розпочнуть роботу, – розвів руками оперативник.

– Місцина вночі безлюдна. Думаю, тут тіла хотіли позбутися або (що дуже малоймовірно) живого привезли сюди з метою вбити.

– Тут непогане місце і для того, і для іншого, – погодився Кир’ях, роззираючись. – Вночі лише автівки їздять. І ніхто не буде звертати увагу, що робиться за кущами та деревами. Виїзд з міста. Завжди недолюблював це місце. Взагалі не люблю малолюдних місць.