Ксенія Циганчук - Право на вбивство

– А де звична вівсянка? – поцікавився, підсовуючи до себе тарілку зі сніданком.

– Вирішила зробити тобі сюрприз, – стенула плечима Власта. Її обличчям пробігла тінь підозри. – Врешті не завжди ж снідати позбавленою смаку вівсянкою.

Вона приготувала чай у двох невеличких горнятках й взялася за сироп.

– Мені не потрібно, – Артем затулив свою порцію долонею.

«Так і є, прокинувся не в гуморі».

Власта кивнула й додала сиропу тільки до своїх млинців. Мовчки поставила на стіл пляшечку – їй здалося, надто гучно в несподіваній тиші.

– Багато борошна додавала? – ніби ненароком поцікавився він.

– Не дуже. Намагалася по мінімуму, – збрехала.

Власта відчула себе дурепою. «Ну які панкейки, якщо він худне?» Власта пригадала, як кілька днів тому в гостях він відмовився від десерту. Патрульна ледь помітно почервоніла. Але ж зрештою, він їх любить. Їй лише хотілося зробити йому приємне.

– Ммм, як смачно, – відкусив перший млинець, поцілував її в скроню.

«Второпав, що образив», – зрозуміла Власта.

Він ніжно стиснув її зап’ястя, і тілу відразу передалося тепло чоловічої міцної руки.

Артем завжди так робив, коли хотів показати, як йому сподобалося щось, що зробила Власта. Всі проблеми враз відступили. Вона усміхнулася.

– Давай поїдемо за місто, – несподівано спало на думку. – Так хочеться побачити нові картинки. Вже бозна-скільки часу не виїжджала за межі Рівного.

Власта підвелася, щоб налити собі склянку води – о цій порі вона завжди пила протизаплідні.

На мобільний Артема надійшло сповіщення у вайбер. Не поспішаючи, він розблокував телефон і переглянув повідомлення. Його карі очі на мить спалахнули цікавістю. Механічно вклав до рота наступний шматочок млинця.

– Власто, мені на роботу.

– Як на роботу? Ти ж казав, візьмеш сьогодні вихідний, – краєм ока вона помітила фото жінки, чиє повідомлення він наразі читав.

«Гарна. Певно, партнерка зі Львова, що вони разом втілюють у життя новий проєкт, – вона звикла, що Артем багато часу приділяв роботі. Навіть на вихідних не втомлювався працювати. – Але ж сьогодні він обіцяв провести час разом».

– Власто, ну як я візьму вихідний? Хто за мене працюватиме? Хто за мене гроші зароблятиме й робитиме тобі подарунки? – усміхаючись, він кивнув головою на коробку з парфумами. – Як запах? Подобається?

Власта розгублено кивнула – ну й що їй тепер робити увесь цей день самій?

– Дуже дорогі, до речі.

Очі його світилися на смаглявому обличчі – на відміну від Власти, яка після зими завжди була блідою. Чоловік отримав таку шкіру від матері-грузинки. На його скронях виразно виділялася сивина, та це лише додавало шарму. Решта волосся ще лишалося чорним. Нещодавно Артемові виповнився сорок один рік.

Вони ще перекинулися кількома фразами, відтак продовжили снідати мовчки. Після неприємного повідомлення розмова вже не клеїлася. Власта засумувала, апетит пропав. Артем натомість, не поспішаючи, проглянув повідомлення у вайбері. Власта здогадалася, що це чат із хлопцями, коли Артем показав їй кілька мемів з оголеними жінками – вони з друзями переважно тільки таким і ділилися в цій групі. Врешті Артем нашвидкуруч доїв панкейк, зробив кілька ковтків чаю й підвівся.

– Ти хоч наївся? – здивувалася Власта.

Вона ж бо думала, що порадує його.

– Дуже смачно. Дуже! – поцілував її міцно в губи.

А тоді відразу побіг збиратися.

На тарілці лишилося повно млинців. Артем з’їв лише один.

Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 09:03

Скляр поторсав свою руду борідку. Минулого тижня він був у барбершопі [6] Барбершоп – чоловіча перукарня. й привів нарешті її до ладу. А вчора пробігся магазинами й придбав новенький светр, який вже сьогодні вдягнув на службу. Єгор ненавидів неакуратність у всьому: від зовнішності до робочих моментів. Женя часто кепкував із його педантичності, хоч насправді ця риса йому подобалася. Останнім часом оперативник все більше тягнувся в цій звичці до молодшого колеги. Схвальна реакція від дружини не забарилася.

Єгор похмуро роздивився документи, складені високою купою на столі. За годину до нього почнуть приходити свідки, та зараз він мав намір хоч трішки передивитися нові справи, яке керівництво передало йому для розслідування. Подумки він пригадав скільки має ще старих, і в голові в нього запаморочилося.

За сусіднім столом Гочмановський голосно балакав з кимось телефоном, обговорюючи знахідку великої партії наркотиків. А Гусейнов зі знудьгованим виразом обличчя друкував звіт на старенькому комп’ютері. Часто Скляр пригадував кабінет Леоніда Бовтуна, свого приятеля й колеги з Харкова. Там, у значно більшому та світлішому приміщенні, працювало двоє, а не троє слідчих.