Томас Гарріс - Мовчання ягнят

– Старлінг, ви пригадуєте мої вказівки щодо того, як чинити з інформацією стосовно Лектера? – Голос Кроуфорда був страх яким тихим.

– Подати звіт у неділю до дев’ятої ранку.

– Так і робіть, Старлінг. Саме так і робіть.

– Так, сер.

Від довгого гудка запекло у вусі. Пал поширився на обличчя, в очах заболіло.

– А бодай тебе перекрутило на хер, – промовила вона. – Старий мерзотник. Підлий сучий сину. Хай би Міґґс на тебе кінчив, то я подивилася б, чи тобі таке до вподоби.

Старлінг відмилася дочиста, надягла фірмову нічну сорочку Академії ФБР і вже сіла працювати над другою чернеткою свого звіту, коли з бібліотеки повернулася сусідка по кімнаті, Арделія Мепп. Її широке, коричневе, навдивовижу розумне обличчя було найприємнішим видовищем, яке трапилося Кларіс того дня.

Арделія Мепп помітила її втомлений вигляд.

– Чим ти сьогодні займалася, дівчинко? – Мепп завжди ставила запитання так, наче відповідь не мала жодного значення.

– Упадала перед божевільним, перемазавши обличчя спермою.

– Хотілося б і мені мати вільний час на особисте життя… Не знаю, як ти все встигаєш, іще й навчаєшся.

Старлінг збагнула, що сміється. Арделія Мепп посміялася разом із нею – скільки того був вартий маленький жарт. А Кларіс не зупинялась і чула свій сміх ніби здалеку, вона сміялась і сміялась. Старлінг дивилася на Мепп крізь сльози, і та здавалася дуже старою, а її посмішка – сумною.

Джек Кроуфорд, чоловік п’ятдесяти трьох років, читає у вольтерівському кріслі при тьмяному світлі лампи в спальні свого будинку. Він сидить обличчям до пари двоспальних ліжок, які піднято на підпорах до висоти лікарняних. Одне належить йому, а в другому лежить його дружина Белла. Кроуфорд чує, як вона дихає ротом. Минуло два дні відтоді, як вона востаннє рухалась і говорила з ним.

Її дихання на мить зупиняється. Кроуфорд відриває погляд від книжки й дивиться на неї поверх своїх двофокусних окулярів. Белла знову починає дихати – спочатку невпевнений, а потім повноцінний подих. Він підводиться, аби торкнутися її, виміряти тиск і пульс. Протягом цих місяців він устиг стати експертом із тонометрів.

Він не хоче залишати її саму вночі, тож поставив для себе ліжко поруч із нею. І через те, що вона інколи тягнеться до нього в темряві, його ліжко таке саме високе, як і її.

Якщо не зважати на висоту ліжок і мінімальне лікарняне приладдя, необхідне для догляду за Беллою, Кроуфорду вдалося не перетворити спальню на лікарняну палату. Тут стоять квіти, але небагато. У кімнаті не знайти пігулок – Кроуфорд вийняв речі з одежної шафи в коридорі й заповнив її медикаментами та обладнанням іще до того, як привіз Беллу додому з лікарні. (То був другий раз, коли він переносив її на руках через поріг будинку, і ця думка відбирала в нього мужність.)

З півдня прийшов теплий атмосферний фронт. Вікна прочинено, а вірджинське повітря лагідне та свіже. Маленькі жабки глипають одна на одну в пітьмі.

Кімната ідеально прибрана, хоча килим уже кошлатиться – Кроуфорд не вмикає шумного пилососа в спальні й чистить його щіткою вручну, тож виходить трохи гірше. Він прокрадається до стінної шафи та вмикає світло. Усередині на дверях висять два графіки. В одному він позначає пульс і артеріальний тиск Белли. Цифри, написані ним і медсестрою, яка чергує вдень, тягнуться незліченними жовтими сторінками, незліченними днями й ночами. В іншому графіку денна доглядальниця занотовує прийом ліків.

Уночі, якщо виникне потреба, Кроуфорд сам може дати Беллі будь-які ліки. Дотримуючись указівок медсестри, він практикувався спочатку на лимонах, а потім на власних стегнах, іще до того, як привіз дружину додому.

Кроуфорд стоїть поруч із нею хвилини три, вдивляється в її обличчя. Гарний муаровий шарф покриває її волосся, наче тюрбан. Вона сама наполягала на цьому, поки ще могла наполягати. А тепер на цьому наполягає він. Він змащує її губи гліцерином і широким великим пальцем прибирає порошинку з кутика її ока. Белла не ворушиться. Ще не час її перевертати.

Дивлячись у дзеркало, Кроуфорд запевняє себе, що він не хворий, що нема потреби лягати за нею в домовину, що в нього все гаразд. Він ловить себе на цій думці, і йому стає соромно.

Кроуфорд повертається до крісла й не може пригадати, що саме він читав. Він по черзі обмацує книжки, щоб знайти теплу.

Уранці в понеділок Кларіс Старлінг знайшла в поштовій скриньці повідомлення від Кроуфорда: