Богдан Коломийчук - Готель «Велика Пруссія»

– Дозволите й мені закурити? – ​попросив Ніцпон, який вже, мабуть, почувався в’язнем.

– Звісно. Я навіть вас пригощу, – ​втрутився Фішер, – ​у мене чудові «Die Reichswehr».

– Дякую, в мене свої…

Фабрикант дістав портсигар і сірники. Вістович раптом почав уважно приглядатися до його рухів. Портсигар мав гарну позолочену поверхню з великими літерами «В» і «Н», що химерно перепліталися між собою. Без сумніву, це означало його ім’я – ​Вальдемар Ніцпон. Ось він витягнув цигарку і, тримаючи її вертикально, мов цвях, легенько постукав нею по кришці. Так робить він сам. Тоді дрібні частки тютюну опадають, а решта його щільніше збивається. Ось фабрикант затиснув її губами і чиркнув сірником. Лишається тільки піднести полум’я до…

Комісар несподівано скочив на ноги і одним вправним рухом висмикнув цигарку просто в Ніцпона з рота. Сірник так і лишився горіти в того в руці.

– Що в біса ви робите? – ​вигукнув фабрикант.

Двоє інших також здивовано вибалушили очі.

– Самковський, чи можна вашого кишенькового ножа? – ​запитав Вістович.

Той мовчки кивнув і, пхнувши руку в кишеню піджака, дістав звідти свій « Solingen » [51] Марка німецьких складаних ножів. . Комісар виклав з руків’я потьмяніле від часу лезо й обережно добув з цигарки увесь тютюн. Коли вона лишилася всередині порожньою, дуже обережно розрізав і розгорнув скручений цигарковий папір. Якусь мить він розглядав його, а тоді показав спочатку приголомшеному ад’юнктові, а потім Фішеру. Увесь невеликий листок виявився вщерть списаний дрібним шрифтом. Обличчя комісара сяяло від задоволення.

– Що це, чорт забирай? – ​видихнув Фішер.

– Передайте Самковському. Нехай уважно роздивиться.

Ад’юнкт узяв папірець і підставив його ближче до світла.

– Впізнаєте? – ​запитав Вістович.

– Щоб я пропав… – ​вражено сказав той, а тоді, читаючи, пробурмотів: «5000 Rothschild… Август 16… 8000 Havana…». Це те саме, що розшифрували для нас у Празі! – ​вигукнув він.

– Що ж, тепер ви бачите, звідки наш «телеграфіст» на вулиці святого Антонія отримував інформацію.

– Так, але… Що це все означає?

– Якщо відкинути прямий здогад про контрабанду, то єдина інформація, яка цікавить росіян, – ​це військові кораблі, – ​сказав комісар. – ​Якщо в цих повідомленнях, які надходили з Позена до Лемберга, ви заміните слово «Rothschild», скажімо, на «лінкор», «Havana» на «крейсер», а «Coronas» на «броненосець», то замість сигар отримаєте інформацію про чисельність кайзерського воєнного флоту… Що ж до скорочень «Отпр.» та «Получ.», то тут ідеться про їхнє прибуття або відправку.

– Але тут мова про тисячі! – ​здивувався Фішер.

– Просто закресліть нулі, – ​нетерпляче відмахнувся Вістович, – ​тоді все виглядатиме правдоподібно.

– Що ж… Маєте рацію… А як щодо цих дат? Це справді дати?

– Звісно, ні. Я живу в цілковито сухопутному місті, де навіть єдину річку замуровано в бетон, проте смію припустити, що назва місяця відповідає певному порту. Наприклад, «Август», тобто серпень, у наших шпигунів відповідав Вільгельмсгафену.

– Тоді число – ​це може бути глибина? – ​радісно сказав Фішер.

– Думаю, так…

– Тобто в одному з повідомлень ідеться, наприклад, про те, що в порту Вільгельмсгафен, глибина вод якого – ​15 метрів, стоять зараз 5 лінкорів та 8 крейсерів… Ах, чорт забирай!

– Що ж, пане Фішере, вивчайте матеріали, а нам із Самковським уже час іти.

Вістович одягнув капелюха і застебнув плащ. Тоді ще раз глянув на Вальдемара Ніцпона.

– Зізнатися, я вражений, – ​несподівано сказав той і криво всміхнувся.

– Я також, – ​не без поваги відповів комісар, – ​ви були достойним супротивником.

– Пане Вістовичу, – ​стримав його Фішер, – ​ви ще залишитесь у Позені?

– Якщо ви мене про це запитуєте, значить, я маю вибір, – ​відповів той, – ​а маючи вибір, я б волів якнайшвидше повернутися до Лемберга.

– Гаразд. Не смію затримувати.

– Чи нашу з вами справу завершено? – ​комісар зробив наголос, нагадуючи йому про нещодавню розмову в його помешканні на Паулікірхштрассе.

– Цілковито.

– Тоді прощавайте.

– Прощавайте. Хоч я переконаний, що це наша не остання зустріч.

– Сподіваюсь, що остання.

Вістович і Самковський вийшли з готелю і далі вже неквапно вирушили вулицею у бік Кайзерської дільниці. Вперше за останні дні визирнуло сонце і приємно лоскотало обличчя перехожих, сповільнюючи їм крок.

– Ви не розповіли про ще два убивства, які, як мені здається, також на сумлінні цього Ніцпона, – ​зауважив Самковський.