Богдан Коломийчук - Готель «Велика Пруссія»

Вістович підійшов ближче до нього.

– Ви не проти? – ​запитав він, вказуючи на куфер.

– Гадаю, заперечувати марно, – ​відповів фабрикант і сам простягнув комісарові невелику зґрабну валізку, в якій зазвичай тримають документи.

Вістович поклав її на стіл, відкрив і за хвилину вже тримав у руках продовгуватий предмет, загорнений у тканину. Зі згортка він видобув гарний начищений до блиску кинджал.

– Мушу зазначити, за зброєю ви доглядали ретельно, – ​похвалив він. – ​Думаю, у фон Гарпе також не буде претензій.

– Чорта з два я візьму кинджал назад, – ​буркнув той. – ​Але поясніть мені, комісаре, коли в біса Ніцпон поцупив його в мене?

– Важко сказати, що він його поцупив, – ​заперечив Вістович, – ​адже цей кинджал ви передали йому добровільно. Щоправда, небагато при цьому тямили.

– Точніше, одного разу ми грали з фон Гарпе в тарок, – ​втрутився Ніцпон, – ​це було в нього вдома. Статс-секретар програв мені чималу суму, а що грошей при собі не мав, то віддав свій дорогоцінний кинджал.

– Але чому я не пам’ятаю про це? – ​запитав він.

– Бо вжерлися тоді, як свиня. А пити ви вмієте ще гірше, ніж грати в карти, – ​злосливо закинув фабрикант, – ​ви, пане Вістовичу, зазначили сьогодні, що кинджал поцупили. Але це неправда. Ви мене обмовили.

– Що ж, прошу вибачення, – ​мовив комісар, – ​я сказав так, бо не хотів відкриватись одразу. Зрештою, міг узагалі про це не дізнатись, якби не одна обставина: грати удвох нецікаво, тому з вами був третій. А саме – ​Штефан Дрезен. Саме він засвідчив своїм підписом криво написаний документ (адже випито було в той день чимало) про те, що статс-секретар фон Гарпе передає «деяку антикварну італійську річ» фабриканту Вальдемару Ніцпону як компенсацію за свій програш. Здогадатися, що це за річ, було неважко. І саме цю записку знайшли слідчі в кишені згодом убитого Дрезена.

– По-вашому, я через це його вбив? – ​хмикнув Ніцпон.

– Ну що ви. Звісно, ні. Хоча після того, як убили бідолаху банкіра цим самим стилетом, ви таки обшукали кишені жертви. Записка вас не цікавила. Ви шукали інше – ​свої боргові документи, маючи, вочевидь, підстави думати, що Дрезен у той день мав їх при собі. Не знаю, яку суму він вам колись позичив, але саме в стільки ви оцінили його життя…

– Дрезен погрожував подати до суду. Саме в той день він мав зустрітися з правником, – ​фабрикант потягнувся до склянки з водою і швидко спорожнив її одним ковтком.

– Словом, коли ви збагнули, що документів банкір при собі не мав, вирішили знищити їх у інший спосіб: влаштувати пожежу в його домі.

– Як ви дізналися?

– Пожежна бригада виснувала, що полум’я найперше розгорілося в кабінеті банкіра. Палії так роблять, коли хочуть знищити важливі папери.

– Але ж перед тим ще було вбито Фелікса Ціммермана, – ​зазначив полковник.

– Ваша правда, – ​мовив комісар, – ​Ціммерман, як і шановний Ніцпон, був підприємцем. Більше того, вони були діловими партнерами. А пов’язувала їх одна і та ж корабельна компанія «Goldenes Fleece», що постачала бурбон для фірми Ніцпона і бавовну для фабрик Ціммермана. І от одного разу, під час спільного відпочинку в Курніку – ​прегарна, кажуть, місцевість, – ​Ціммерман раптом ділиться з партнером деякими своїми спостереженнями. А саме тим, що моряки цієї компанії за гроші постачають Ніцпону певні відомості, які Німецька держава намагається втримати в таємниці… Ціммерман прагне пояснень, боячись насамперед за себе самого, адже в них спільний ґешефт. Його партнер спершу просить мовчати, а коли розуміє, що зусилля марні, вбиває. Саме тоді йому вперше придався стилет фон Гарпе.

– Але про які відомості йдеться? – ​поцікавився Еберт.

– Пане Вістовичу, – ​важко ковтнувши слину, вимовив Ніцпон, – ​гадаю все, про що ви скажете далі, не призначене для широкого загалу.

Комісар перевів погляд на Фішера. Той кивнув, підтверджуючи, що фабрикант правий. Тоді визирнув за двері й гукнув декількох солдат.

– Панове фон Гарпе, Еберте та полковнику Альсдорфе, – ​оголосив він, – ​вас заарештовано за змову зі злочинцем Удо Вінкелем. Прошу вас пройти із конвоїрами.

Ніхто не опирався, вочевидь, будучи переконаними, що вже сьогодні їх відпустять і вечеряти вони будуть удома.

За кілька хвилин у клубі лишились тільки Вістович, Самковський, Ніцпон та Фішер.

– Що ж, добродії, в такому вузькому колі ми й завершимо цю справу, – ​сказав комісар, запалюючи цигарку, – ​тим більше, що corpus delicti [50] Докази, склад злочину (лат.) . ми маємо.