Томас Харрис - Ганнібал

— Всім лежати! Всім лежати!

Люди під прилавками й фонтан над покинутим різницьким столом, що сіє бризки в повітрі.

Старлінг наближається до «кадиллака». На задньому сидінні щось рухається. У «кадиллаку» хтось рухається. Машина гойдається. У салоні кричить немовля. Залунали постріли, і задні вікна вибухнули й посипалися всередину машини.

Старлінг підняла руку й закричала, не обертаючись:

— СТІЙТЕ. Не стріляти. Стежте за дверима. Прикрийте мене. Стежте за дверима на ринку. Евелдо…

На задньому сидінні машини хтось ворушиться. Там кричить дитина.

— Евелдо, випростай з вікна руки.

Евелда Драмґо, вона виходить із машини. Без угаву кричить дитина. Із динаміків на рибному ринку гримить «Макарена». Евелда вийшла й попрямувала до Старлінг, похиливши свою гожу голову та обхопивши руками дитину.

Між ними на дорозі смикався Бьорк. Короткі, дрібні спазми — він уже майже стік кров’ю. «Макарена» смикалася в такт із Бьорком. Хтось, пригинаючись до землі, проповз до нього, ліг поруч і затиснув рану.

Старлінг спрямувала дуло в землю перед Евелдою.

— Евелдо, покажи мені руки, ану, будь ласка, покажи свої руки.

Щось там під ковдрою. Евелда підвела голову з косами й поглянула на Старлінг своїми темними єгипетськими очима.

— То це ти, Старлінг, — мовила вона.

— Евелдо, не роби дурниць. Подумай про дитину.

— Що, сучко, обміняймося рідинами?

Ковдра затріпотіла, у повітрі ляснуло. Куля Старлінг пройшла крізь нижню губу Евелди Драмґо й рознесла задню стінку черепа.

Якимось чином Старлінг опинилася навсидячки, біля скроні щось неймовірно пекло, дух перехопило. Евелда також сиділа на землі на колінах, повалившись уперед. З її рота лилася кров, лилася на немовля, крики дитини приглушало материнське тіло. Старлінг підповзла до неї й ухопилася за слизькі застібки слінга. Дістала з бюстгальтера Евелди ніж-метелик, не дивлячись, витягла лезо й перерізала лямки, визволивши дитину. Немовля було слизьке й червоне, ледь не висковзало з рук Старлінг.

Тримаючи дитину, Старлінг підвела нажахані очі. Побачила на рибному ринку фонтан, що бризкав у повітря, і побігла туди з закривавленою дитиною. Вона скинула зі стола ножі й риб’ячі тельбухи, поклала дитя на різницьку дошку й спрямувала на нього потужний потік. Темна дитина лежить на білій різницькій дошці між ножів і тельбухів, поруч із акулячою головою, дитину відмивають від інфікованої ВІЛ крові, на хлопчика скрапує кров Старлінг, змивається разом із кров’ю Евелди єдиним потоком, таким же солоним, як море.

Бризки летять навсібіч, у них відбивається глузлива веселка, наче Божа обітниця, миготливе знамено над творінням Його сліпого молота. Старлінг не побачила на тілі хлопчика жодних ушкоджень. Гуркіт «Макарени» з динаміків, світлові спалахи мерехтять і мерехтять, аж доки Гар відтяг фотографа геть.

Сліпа вулиця в кварталі «синіх комірців» у місті Арлінгтон, штат Вірджинія, трохи за північ. Тепла осіння ніч, пройшов дощ. Повітря неспокійно вирує перед холодним атмосферним фронтом. Серед запахів вологої землі та листя виграє мелодію цвіркун. Він замовкає, коли до нього долинають потужні вібрації, приглушений гуркіт пʼятилітрового «мустанга» зі сталевими колекторами, що завернув на сліпу вулицю. Слідом їде машина федерального маршала. Обидві автівки вкочуються на доріжку біля охайного будинку на дві родини й зупиняються. «Мустанг» здригається на холостому ходу. Двигун затихає, цвіркун перечікує момент і знову береться за пісню, останню перед заморозками, останню в житті.

З-за керма «мустанга» встає федеральний маршал в уніформі. Він обходить машину й відчиняє пасажирські дверцята для Кларіс Старлінг. Вона виходить. Білий бинт тримає перев’яз на вусі. Від бетадину лишилися червоні й оранжеві плями на шиї понад зеленою хірургічною сорочкою, яку Старлінг довелося вдягти замість форменої.

Вона несе особисті речі в пластиковому мішечку на застібці: кілька монет і ключі, посвідчення спецагента Федерального бюро розслідувань, швидкісна обойма з п’ятьма комплектами набоїв, маленький балончик «Мейс». В іншій руці тримає сумку, а також пасок і порожню кобуру. Маршал віддає їй ключі від машини.

— Дякую, Боббі.

— Хочеш, ми з Фароном зайдемо й посидимо з тобою трохи? Чи краще привезти Сандру? Вона на мене чекає. Я привезу її незабаром, тобі потрібна компанія…

— Ні, я просто посиджу вдома. Потім має повернутися Арделія. Дякую, Боббі.