Томас Харрис - Ганнібал

Роман, який приносить величезне задоволення… Напрочуд гарне дозвілля: ви гортаєте сторінки, насичені трепетом, жахом і страхом, а також несподіваними, смаковитими й злісними ляпасами… Певно, це найкраща книга, написана в жанрі прози жахів.

Дуже зацікавлює й захоплює.

Цей роман варто було чекати 11 років… Яскраві деталі й живі діалоги… Талановито переплетений і досконало, неймовірно жаский сюжет. Від страху забиває подих, книга так гарно написана, що ви спокуситесь прочитати її за одним разом… Гарріс досягнув абсолютного успіху з «Ганнібалом»… Ми стаємо учасниками всіх подій від першої сторінки до останнього захопливого розділу. Розв’язка — одна з найбільш дивовижних, які мені випадало читати. У вас просто зірве дах.

Не відірватися… Я перечитав кожне слово в «Ганнібалі» принаймні двічі, а деякі — навіть по п’ять чи шість разів.

«Мустанг» Кларіс Старлінг із гуркотом влетів на похилий в’їзд до Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальної зброї (БАТВЗ), яке розташувалося на Массачусетс-авеню в будівлі, що її з метою економії винаймали в пастора Мун Сон Мьона [1] Корейський релігійний лідер і громадський діяч, засновник «Церкви об’єднання». ( Тут і далі прим. перекл. ) .

Ударний загін чекав у трьох автівках: побитий конспіративний фургон, що мав їхати попереду, а за ним — два чорні, укомплектовані людьми фургони SWAT [2] SWAT (special weapons assault team — «штурмова група зі спеціальним озброєнням» або special weapons and tactics — «спеціальне озброєння й тактика») — спецзагони в США, які використовують під час складних операцій, що виходять за рамки можливостей звичайних поліцейських. Назва вимовляється як суцільне слово, на відміну від більшості англійських абревіатур, які читаються по літерах. , які наразі стояли на холостому ходу в просторому гаражі.

Старлінг витягла зі своєї машини сумку зі спорядженням і побігла до першого фургона — старого білого транспортного засобу без вікон у вантажному відсіку, з обох боків якого були приклеєні вивіски з надписом: «КРАБИ ВІД МАРСЕЛЛА».

Крізь прочинені задні двері фургона за Старлінг спостерігали четверо чоловіків. Струнка у військовій уніформі, вона швидко рухалася з вантажем свого знаряддя, волосся блищало у світлі флуоресцентних ламп.

— Жінки. Завжди спізнюються, — сказав офіцер поліції округу Колумбія.

Операцією керував спецагент БАТВЗ Джон Бріґем.

— Вона не запізнилася — я їй не «біпав», доки не отримав наводку, — відповів Бріґем. — Вона, певно, мчала сюди з самого Куантіко… Привіт, Старлінг, давай сумку.

Вона похапцем ляснула його в простягнуту долоню.

— Привіт, Джоне.

Бріґем переговорив зі скуйовдженим офіцером, що був за водія «заводського» фургона, і не встигли зачинитися задні двері, як автівка викотилася в приємний осінній день.

Кларіс Старлінг, ветеран фургонів для стеження, пірнула під окуляром перископа й зайняла місце позаду — якомога ближче до блока сухого льоду вагою в сто п’ятдесят фунтів [3] ≈ 68 кг. , що слугував кондиціонером у тих випадках, коли доводилося сидіти нишком із вимкненим двигуном.

У старому фургоні пахло мавпарнею — запах страху й поту, що ніколи звідти не вивітрювався. За час служби в Бюро на автівці перебувало багато вивісок. Брудні та вицвілі наліпки на дверцятах з’явилися півгодини тому. Дірки від куль, заліплені мастикою «БондО», були старші.

У задні вікна були вставлені дзеркальні шибки зі спеціальним напиленням. Старлінг спостерігала за великими чорними фургонами SWAT, що їхали слідом. Вона сподівалася, що їм не доведеться годинами стирчати в тих фургонах.

Офіцери-чоловіки зміряли її очима щоразу, як вона поверталася обличчям до вікна.

Спецагент ФБР Кларіс Старлінг, тридцять два роки, завжди на вигляд відповідала своєму віку, і цей вік їй завжди личив, навіть в уніформі.

Бріґем дістав із переднього пасажирського сидіння канцелярський планшет.

— Чому ти постійно потрапляєш у таке лайно, Старлінг? — спитав він усміхаючись.

— Бо ти постійно мене на нього кличеш, — відповіла вона.

— Тут ти нам потрібна. Але ж я бачу, що тебе наказ за наказом відряджають на всілякі, Господи помилуй, облави. Нічого не розпитую, але гадаю, що в Баззардс-Пойнт [4] Район у Вашингтоні, де розташовувався місцевий польовий офіс ФБР. тебе хтось ненавидить. Краще б ти перейшла працювати до мене. Це мої хлопці, агенти Маркес Бьорк і Джон Гар, а це офіцер Болтон із поліцейського управління округу Колумбія.