Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Неділя, 27 січня 2019 року. 23:33

Увесь вечір Скляр сидів похмуріший, ніж дощові хмари, що от-от готові вибухнути шаленою зливою. Після невдалого обшуку в помешканні Бойка Кир’ях показав йому новий заклад, де можна випити смачного пива. Точніше, слідчий неодноразово вже бачив його, проте ще там не бував. Пивниця працювала допізна, і Єгор не збирався звідти йти, аж поки не «попросять» працівники. До здорового глузду безуспішно намагалася достукатися думка, що час уже рушати додому, адже зовсім скоро з роботи повернеться Таня. Дівчині не сподобається, коли побачить останнім часом таку вже звичну їй порожню квартиру. Ще більше її роздратує, якщо він повернеться п’яним. А вони ж зовсім недавно тільки помирилися.

Байдуже.

Кир’ях прикликав офіціантку, аби знову замовити обом пиво. Крізь напівтемряву Скляр апатичним поглядом прочитав напис «Три слони» на фірмовому одязі працівниці. «Дурна назва, – подумалося. – Однак пиво смачне». Ще хвилин за сім він неуважно подякував дівчині за виконане замовлення. Яна, як звали офіціантку, кинула на нього зацікавлений погляд, та слідчий навіть і не помітив. Так само, як і опер.

– Це я винен, – визнав Кир’ях, відпивши перший ковток. Він виявився настільки великим, що в келиху відразу лишилося чи не половина напою. – Я наполіг на цьому дурному обшуку. Треба було мати більше терпіння.

– Нічого, ми його притиснемо, – Скляр теж зробив свій перший ковток з уже третього за рахунком келиха. Щоправда, у нього він вийшов значно меншим. Хапнув пальцями соняшникові зернята, які принесли до пива, і вкинув до рота. – У нас іще є козир – ми стежимо за ним. Рано чи пізно – Бойко зробить помилку.

Скляр прекрасно розумів: якщо Бойко і зробить помилку, то, скоріше, пізно, ніж рано. Бо він тепер буде більш обережним. А ще слідчий усвідомлював, що своє перше розслідування вбивства на новому місці він провалив. Бо тепер справа в кращому разі на довгий час стане «висяком», у гіршому – вони ніколи не зможуть довести, що Бойко небезпечний злочинець. І, зважаючи на той факт, що вони і досі не знайшли спільників Бойка, можна сміливо підозрювати: тих уже давно немає не те що в Рівному – в Україні.

– Цікаво, скільки Бойко заплатив їм за вбивство, – розмірковував уголос слідчий, без інтересу роздивляючись відвідувачів.

Кир’ях знизав плечима, укинув до рота зернят.

– Не знаю, але впевнений, немало, – відпив пиво. – Може б, тобі час додому?

Єгор зупинив на колезі здивований погляд. «Чого раптом?» – прочитав на обличчі Скляра Кир’ях.

– Ви тільки з Танею помирилися, – пояснив опер.

Єгор скривився, відпив знову пива.

– Жінки не люблять, коли про них забувають, – розважливо мовив Кир’ях. – Знаєш, скільки я через це відгрібав від дружини? Хочеш так само?

Скляр усе ще дивився на колегу, роздумуючи над його словами. Ні, з Танею він не хоче розходитися. Надто вона йому дорога.

– А в тебе діти є? – несподівано поцікавився Єгор.

– Двоє. Хлопці. Уже обоє дорослі. Один на другому курсі Водника, другий цьогоріч вступатиме. Теж туди. Пропоную тобі йти відіспатися. Відпочинь. А в понеділок із новими силами візьмемося за Бойка, – повернув знову розмову до роботи. – Тобі б варто було бути опером, ти в курсі? – усміхнувся Кир’ях, допиваючи пиво. Вкинув до рота залишки зернят. – Тьфу ти, скільки солі внизу! – скривився.

Скляр теж усміхнувся на зауваження Кир’яха. Він би залюбки, та батько завжди хотів, аби він став саме слідчим. От і послухався – адже слухняним хлопчиком був. Татко тепер на пенсії, а син, так би мовити, продовжує сімейну справу. А що батько нервовим на старості літ зробився після служби, то це пусте. Він уже давно звик. А мама й поготів звикла. Стільки років із такою авторитарною особистістю. Скляр з’їхав від батьків відразу після школи. А тепер узагалі перебрався в інше місто. Велика відстань до батька – єдиний плюс у цьому переїзді. Якби не Таня, лишився б на все життя в Луцьку.

Слідак дістав гроші, аби розплатитися.

– Переконав, поїду додому, – усміхнувся до опера.

Ні, якщо вже він сюди перебрався… Якщо вже взявся за цю справу…

Єгор нікому ніколи не зізнавався. Він і сам тільки недавно почав підозрювати це в собі. Річ у тому, що причиною його божевільної наполегливості в усіх справах було відчуття того, що кожного разу батько стоїть за спиною. Стоїть і стежить, чи все він робить правильно. І чи робить усе, що в його силах. Знав би батько, як він розкис за ці дні, певно, б розчарувався у своєму єдиному синові. Інколи Скляр його ненавидів. Проте не міг жити інакше, ніж так, як його навчили.