Ю Несбё - Поліція

— Ну і чого ж ви хочете, Кроне?

— У загальних рисах — щоб ви залишили посаду викладача Поліцейської академії й більше ніколи не працювали в поліцейській системі. А Сільє продовжить спокійно вчитися тут, і ви їй не заважатимете. Те ж саме буде, коли вона почне працювати. Одне нешанобливе слово з вашого боку — і договір анулюється, а вона подає заяву в поліцію.

Харрі поставив лікті на стіл і нахилився вперед, опустивши голову і потираючи лоба.

— Я збираюся скласти письмовий договір у формі угоди, — сказав Крон. — Ваше звільнення — проти її мовчання. Передбачається, що обидві сторони триматимуть у таємниці умови договору. Вам все одно навряд чи вдасться завдати їй шкоди, якщо ви розголосите договір, а ось вона зустріне розуміння.

— Але якщо я погоджуся на таку угоду, то визнаю себе винним.

— Сприймайте це як скорочення збитку, Холе. Людина з вашим досвідом легко зможе знайти собі іншу роботу. Слідчого у страховій компанії, наприклад. Там платять краще, ніж у Поліцейській академії, повірте мені.

— Я знаю.

— Гаразд, — Крон відкрив кришку мобільного телефона. — Як виглядає ваш розклад найближчими днями?

— Можна розібратися з цим завтра, раз така справа.

— Добре. Тоді у моєму офісі о другій. Ви ж пам’ятаєте мою адресу?

Харрі кивнув.

— Чудово. Вдалого дня, Холе!

Крон жваво підхопився зі стільця. Штанга і вправи для пресу, подумав Харрі.

Після його відвідин Харрі подивився на годинник. Був четвер, цього тижня Ракель збиралася прилетіти на день раніше. Літак приземлявся о 17.30, а він запропонував зустріти її в аеропорту. Вона зазвичай говорила "ні, не варто…", а цього разу з вдячністю сприйняла його пропозицію. Він знав, як вона любила ці сорок п’ять хвилин у машині на шляху до міста. Розмови. Спокій. Прелюдія до хорошого вечора. Її жвавий голос, те, як вона пояснює, яке насправді значення має той факт, що сторонами в міжнародному суді в Гаазі можуть виступати тільки держави. Розмова про юридичну силу і безсилля ООН. А за вікном пропливає пагорбистий краєвид… Іноді вони розмовляли про Олега, про те, як у нього йдуть справи, як він із кожним днем виглядає все краще і краще, про те, як поступово повертається до них колишній Олег. Про його плани. Про навчання, юриспруденцію, Поліцейську академію. Про те, як їм пощастило. І про те, яка крихка річ — щастя.

Вони абсолютно відверто розмовляли про все, що думали. Майже про все. Харрі ніколи не говорив їй, як боїться. Потерпає пообіцяти щось, не знаючи, чи зможе дотримати обіцянку. Боїться, що не зуміє стати для них тим, ким він хоче і має стати, і що вони не зуміють стати такими для нього. Боїться, що не знає, як інша людина зможе зробити його щасливим.

Те, що він нині був із ними — з нею і Олегом, — було винятком із правил, він сам вірив у це лише наполовину. Це було підозріло приємним сном, і йому здавалося, що він будь-якої миті може прокинутися.

Харрі потер обличчя. Можливо, цей момент уже близько. Момент пробудження. Сліпуче, жорстке денне світло. Реальність. У ній усе стане таким, як раніше. Холодним, жорстоким і відчуженим. Харрі зіщулився.

Катрина Братт подивилася на годинник. Десять хвилин на десяту. На вулиці, цілком імовірно, стояв несподівано м’який весняний вечір. А тут, у підвалі, був прохолодний, сирий зимовий вечір. Вона перевела погляд на Бйорна Гольма, що шкрябав свою руду бороду. На Столе Еуне, що малював у блокноті. На Беату Льонн, котра стримувала позіх. Вони сиділи перед монітором комп’ютера, що його заповнювала фотографія трамвайного скла, зроблена Беатою. Вони трохи поговорили про те, що на нім було намальовано, і дійшли висновку, що, навіть коли вони розшифрують значення цих знаків, це навряд чи допоможе їм упіймати Валентина.

І Катрина знову розповіла їм про свою підозру, про те, що хтось іще побував у сховищі речдоків тої ночі.

— Може, хтось із співробітників сховища, — припустив Бйорн. — Але згоден, дивно якось, що він не включив світло.

— Дублікат ключа від сховища зробити неважко, — втрутилась Катрина.

— А може, це не букви? — раптом заговорила Беата. — Може, це цифри?

Вони обернулися до неї. Її погляд не відривався від монітора.

— Одиниці і нулі. А не "і" та "о". Як у бінарному коді. Адже одиниця означає "так", а нуль — "ні", вірно, Катрино?

— Я користувач, а не програміст, — відповіла Катрина. — Але звісно, це так. Як мені пояснили, одиниця пропускає сигнал, а нуль його зупиняє.

— Одиниця означає дію, а нуль — бездіяльність, — продовжила Беата. — Бути чи не бути. Одиниця. Нуль. Ряд за рядом.