Ю Несбё - Поліція

Але Ріко знав. Усвідомив несподівано з усією ясністю. Йому вдалося підняти руку до кисневої маски.

— Ви знайшли кого-небудь із родичів? — запитав жіночий голос.

— Так.

— І?

— Вони сказали, щоб він гнив прямо тут.

— Зрозуміло. Педофіл?

— Ні. Але послужний список має солідний. Гей, він ворушиться.

Ріко стягнув з рота і носа маску і спробував заговорити. Але у нього виходив тільки хрипкий шепіт. Він повторив свої слова. Ріко помітив, що жінка зі світлим кучерявим волоссям дивиться на нього із сумішшю занепокоєння і відрази.

— Doctor, is it… [35] Лікарю, це… (Англ.)

— No, it is not contagious between humans. [36] Ні, від людини до людини воно не передається (англ.).

He передається. Захворів тільки він.

Її обличчя наблизилося. І навіть помираючи, а може, саме тому, Ріко Херрем жадібно втягнув у себе її запах. Вдихнув її парфуми, як удихнув і того дня у «Рибній крамниці», втягнув у себе запах з вовняної рукавички. Він відчув запах вологої шерсті і чогось, що нагадувало крейду. Порошок. Отой прикривав рот і ніс хусткою. Не для того, щоб замаскуватися, а від легких спор, що літали у повітрі. «Might have been able to save you, but in the lungs»…

Він зробив зусилля. Насилу видавив з себе два слова. Ще встиг подумати, що ці два слова будуть останніми. І ось — як завіса після жалюгідної і важкої вистави завдовжки в сорок два роки — чорна імла впала на Ріко Херрема.

Жахлива злива періщила по дахові автомобіля. Здавалося, вона хоче прорватися досередини, і Карі Фарстад мимоволі здригнулася. Шкіра її постійно лоснилася від поту, але говорили, що після закінчення сезону дощів, десь у листопаді, стане краще. Їй хотілося додому, в посольські квартири, вона ненавиділа поїздки до Паттаї, де бувала вже багато разів. Вона не вибирала роботу, під час якої доводиться мати справу з людським непотребом. Швидше, навпаки. Вона уявляла собі свою роботу як низку прийомів з участю цікавих розумних людей, із чемними витонченими бесідами про політику і культуру, сподівалася, що розвиватиметься як особистість, стане краще розбиратися в глобальних питаннях, а не бабратися з якоюсь дрібнотою. Приміром, як знайти норвезькому злочинцеві хорошого адвоката або як добитися його видачі й відправки в норвезьку в’язницю, перебування в якій схоже на перебування в готелі середнього стандарту.

Злива припинилася так само несподівано, як і почалася, і над дорогою стали підніматися клуби пари від гарячого асфальту.

— Повторіть, що сказав Херрем? — запитав радник посольства.

— «Валентин», — відповіла Каррі.

— А ще?

— Він говорив нерозбірливо. Довге слово, друга половина якого звучала як «комод».

— Комод?

— Якось так.

Карі дивилася на ряди каучукових дерев, що ростуть уздовж автостради. Їй хотілося додому. Туди, де був її справжній дім.

Харрі поспішав коридором Поліцейської академії, проминув картину Франса Відерберга. [37] Відомий французький митець та графік.

Вона стояла у дверях спортзалу, готова до бою, у спортивному костюмі, який облягав її фігуру. Склавши руки на грудях і спершись ліктем об одвірок, вона стежила за ним очима. Харрі хотів кивнути, але хтось гукнув «Сільє!», і вона сховалася в спортзалі.

Дійшовши до другого поверху, Харрі заглянув у кабінет Арнольда:

— Як пройшло заняття?

— Добре, але їм бракує твоїх жахливих, хоча й неактуальних уже прикладів з так званого реального життя, — сказав Арнольд, продовжуючи масажувати хвору ногу.

— У будь-якому випадку спасибі, що підмінив, — усміхнувся Харрі.

— Та нема за що. Що за важлива справа у тебе була?

— Потрібно було з'їздити до патологоанатомічного відділення. Черговий патологоанатом погодилася, щоб викопали труп Рудольфа Асаєва і провели повторний розтин. Я скористався твоєю статистикою про загиблих свідків.

— Радий, що виявився корисним. У тебе, до речі, знову гості.

— Чи не…

— Ні, це не фрекен Гравсенг і не твої колишні колеги. Я дозволив йому почекати у тебе в кабінеті. Думаю, ти його знаєш. Пригостив його кавою.

Харрі подивився в очі Арнольду, коротко кивнув і вийшов.

Чоловік, що сидів на стільці в кабінеті Харрі, не надто змінився. На тілі у нього з'явилося трохи більше плоті, обличчя стало одутлішим, а на скронях заблищала сивина. Але в нього був усе той самий хлоп'ячий чубок, який личив би підліткові-чепурунові, костюмчик ніби з чужого плеча і гострий пронизливий погляд, здатний прочитати сторінку документа за чотири секунди і в разі потреби процитувати її дослівно в залі суду. Іншими словами, Юхан Крон був знаковою постаттю з-поміж юристів: він як адвокат вигравав навіть ті справи, в яких йому доводилося змагатися з норвезьким законодавством.