Ю Несбё - Поліція

— Не усі поліцейські мають можливість так багато вправлятися в стрільбі, як ти, Трульсе.

— У якого так багато вільного часу, ти хочеш сказати?

Трульс розсміявся неприємним хрюкотливим сміхом. Мікаель Бельман придивився до свого підлеглого і друга дитинства. Гострі зуби, що безладно стирчали врізнобіч (батьки не спромоглися виправити), червоні ясна. Усе в ньому було таке саме, як і раніше, проте щось змінилося. Може, справа в новій зачісці? Чи в тимчасовому усуненні? Такі речі здатні впливати на людей, які раніше вважалися не надто чутливими. А може, вони впливають саме на тих, хто не звик постійно провітрювати свої почуття, хто тримає їх усередині і сподівається, що з часом вони зникнуть. Ось такі люди могли зламатися. Пустити собі кулю в скроню.

Але Трульс здавався задоволеним, він усе сміявся й сміявся. Якось замолоду Мікаель пояснив йому, що від його сміху у людей мурашки бігають по шкірі, і йому варто сміятися по-іншому, потренуватися і виробити інший, звичайніший і приємніший спосіб сміятися. У відповідь Трульс тільки голосніше заіржав, тицяючи в Мікаеля пальцем. Він не вимовив ні слова, тільки похрокував і реготав.

— Хіба ти не збираєшся запитати мене про це? — заговорив Трульс, вставляючи патрони в магазин свого пістолета.

— Про що?

— Про гроші на моєму рахунку.

Мікаель переніс вагу тіла на іншу ногу.

— Ти тому покликав мене сюди? Щоб я запитав тебе про це?

— Ти не хочеш знати, як гроші там опинилися?

— Навіщо мені зараз мучити тебе питаннями?

— Ти ж голова поліції.

— А ти вирішив тримати рот на замку. Я вважаю це безглуздим, але поважаю твоє рішення.

— Правда? — Трульс вставив магазин на місце. — Або ти не мучиш мене питаннями, бо вже знаєш, звідки взялися ці гроші, га, Мікаелю?

Мікаель Бельман подивився на друга дитинства. Тепер він це бачив. Бачив, що саме в ньому змінилося. Хворобливий блиск. Той самий, що і в юності. Таким самим блиском спалахували його очі, коли він злився, коли дорослі хлопці в Манглеруді збиралися побити балакучого красеня, що вкрав у них Улу, і Мікаель був змушений ховатися за спину Трульса. Був вимушений спускати на них гієну. Обідрану, побиту гієну, якій і так доводилося терпіти багато знущань. Так багато, що плюс-мінус ще одне — вже не мало значення. Але з часом вони засвоїли, що терпіти побої — це боляче, так боляче, що воно того було не варт. Бо коли очі Трульса спалахували цим блиском очей гієни, це означало, що він готовий померти, і що як уже вп’ється в тебе зубами, то ніколи нізащо не відпустить. Він стисне щелепи і висітиме на тобі, поки ти не впадеш на коліна або доки його від тебе не відріжуть. З роками Мікаель усе рідше бачив цей блиск в очах Трульса. Звичайно, він з’явився того разу, коли вони розбиралися в гаражі з тим гомиком. А востаннє Мікаель помітив його після того, як повідомив Трульсові про тимчасове усунення. Але ось що змінилося: тепер цей блиск нікуди не зникав. Його очі виблискували так, немов у нього лихоманка.

Мікаель повільно, ніби недовірливо похитав головою:

— Про що ти зараз говориш, Трульсе?

— Можливо, гроші не безпосередньо, але прийшли від тебе. Можливо, це ти платив мені увесь час. Можливо, це ти привів до мене Асаєва.

— Ось тепер мені здається, що ти надихався пороховими газами, Трульсе. Я ніколи не мав нічого спільного з Асаєвим.

— Може, запитаємо його про це?

— Рудольф Асаєв мертвий, Трульсе.

— Як зручно, правда ж? Усі, хто міг що-небудь про це розповісти, випадково померли.

«Усі, — подумав Мікаель Бельман. — Окрім тебе».

— Окрім мене, — завернув Трульс посміхаючись.

— Мені час іти, — сказав Мікаель, зірвав свою мішень і склав її.

— Справді? — мовив Трульс. — Розвага по середах?

Мікаель завмер на місці.

— Що?

— Просто пам’ятаю, що ти завжди по середах у цей час йшов з офісу.

Мікаель пильно подивився на нього. Ось що дивно: попри двадцятирічне знайомство з Трульсом Бернтсеном, Мікаель так і не був упевнений в тому, тупак його друг чи розумний.

— Ясно. Тільки дозволь сказати, що для тебе ж буде краще, якщо ти станеш тримати свої вигадки при собі. При нинішньому стані справ це може лише зашкодити тобі, Трульсе. І можливо, не варто зі мною ділитися занадто багатьма речами. Я можу опинитися в складній ситуації, якщо мене викличуть як свідка. Зрозуміло?

Але Трульс уже насував на вуха навушники й обернувся обличчям до мішені. Очі за окулярами широко розплющені. Спалах. Двічі. Тричі. Здавалося, пістолет хоче вирватися з його рук, але хватка Трульса була надто міцною. Хватка гієни.