Ю Несбё - Поліція

У замку щось загуркотіло.

Вона розплющила очі.

Арнольд опустив пістолет і витріщився на двері.

Маленька пауза. І знову гуркіт.

Арнольд зробив крок назад, узяв з крісла плед і накинув на Олега, повністю накривши його разом зі стільцем.

— Роби вигляд, що все гаразд, — прошепотів він. — Скажеш хоч слово — я всаджу кулю в потилицю твоєму синові.

У замку загуркотіло утретє. Арнольд зайняв позицію позаду закамуфльованого стільця, так щоб пістолет його не було видно від вхідних дверей.

І нарешті двері відчинилися.

На порозі стояв Харрі. Високий, з широкою усмішкою, в розстебнутому піджаку, зі знівеченим обличчям.

— Арнольде! — закричав він радісно. — Як приємно!

Арнольд розсміявся йому у відповідь:

— Ну й вигляд у тебе, Харрі! Що сталося?

— Кат поліцейських. Бомба.

— Та ти що?

— Нічого серйозного. Що привело тебе сюди?

— Проїздив мимо і згадав, що мені потрібно обговорити з тобою розклад. Підійди, будь ласка, сюди і подивися.

— Спочатку я хочу міцно обійняти ось її, — сказав Харрі і розкрив обійми для Ракелі, що кинулася йому на груди. — Як пройшов політ, кохана?

Арнольд кашлянув:

— Краще б ти відпустила його, Ракель. Мені сьогодні увечері ще багато чого потрібно встигнути.

— Який ти суворий, Арнольде, — розсміявся Харрі, випустив Ракель з обіймів, відсунув її від себе і зняв піджак.

— Іди сюди, — сказав Арнольд.

— Тут більше світла, Арнольде.

— Коліно болить. Іди сюди.

Харрі нахилився і став розв’язувати шнурки.

— Я сьогодні побував у центрі жахливого вибуху, тому тобі доведеться мене вибачити: я хочу спочатку зняти черевики. А коліном тобі у будь-якому випадку доведеться скористатися, коли йтимеш, тому тягни розклад сюди, раз уже справа така термінова.

Харрі втупився у свої черевики. Відстань від того місця, де він стояв, до Арнольда і стільця, накритого пледом, становила шість чи сім метрів. Занадто далеко для того, хто зовсім нещодавно повідав Харрі, що через пошкодження зору і тремтіння в руках не може потрапити в мішень з відстані більше півметра. А зараз мішень на додачу несподівано склалася і значно зменшилася, опустивши голову і нахиливши тулуб уперед так, щоб її захищали плечі.

Він тягнув за шнурки і робив вигляд, що вони не піддаються.

Заманити Арнольда. Він повинен примудритися затягти його сюди.

Адже вихід був тільки один. І можливо, тому Харрі несподівано став спокійним і розслабленим. Усе вже зроблено. Решта в руках долі.

І напевно, саме цей спокій відчув Арнольд.

— Як скажеш, Харрі.

Харрі почув, як Арнольд крокує по кімнаті. Він, як і раніше, зосереджено займався шнурками. Харрі знав, що Арнольд зараз пройшов повз стілець, накритий пледом. Олег сидів зовсім тихо, неначе знав, що відбувається.

А тепер Арнольд пройшов мимо Ракелі.

І ось момент настав.

Харрі підвів очі. І побачив чорне око пістолетного дула на відстані двадцяти-тридцяти сантиметрів.

Він знав, що з тієї миті, як він увійшов до будинку, будь-який різкий рух змусить Арнольда стріляти. Спочатку в найближчого. В Олега. Цікаво, Арнольд зрозумів, що Харрі озброєний? Зрозумів, що він візьме пістолет на фіктивну зустріч з Трульсом Бернтсеном?

Можливо, так. А може, й ні.

У будь-якому випадку, це вже неважливо. Зараз Харрі не встиг би вийняти зброю, як би близько вона не знаходилася.

— Арнольде, чому…

— Прощавай, друже.

Палець Арнольда почав натискати на курок.

Харрі знав, що повного одкровення не станеться, не буде того осяяння, котре, як прийнято вважати, настає у кінці шляху. Не буде великого одкровення щодо того, чому ми народилися і помираємо, в чому був сенс того й іншого, а також усього, що сталося між цими двома подіями. Не буде і малого одкровення щодо того, що примушує людей, таких як Фолкестад, жертвувати своїм життям заради руйнування життів інших. Замість цього буде тільки синкопа, швидке позбавлення життя, банально, але логічно поставлена посеред слова крапка — чому…

Порох горів із вибуховою — буквально — навальністю, і створений ним тиск виштовхнув кулю з латунної гільзи зі швидкістю близько трьохсот шістдесяти метрів на секунду. М’який свинець у дулі набув форми борозенок, які примушують кулю обертатися так, щоб вона зберігала стабільність під час руху в повітрі. Але в даному випадку в цьому не було необхідності. Пролетівши всього декілька сантиметрів у повітрі, свинцева куля прошила шкіру черепа і пригальмувала, зіткнувшись з кісткою. Коли куля дійшла до мозку, швидкість її зменшилася до трьохсот кілометрів на годину. Спочатку заряд пройшов крізь ділянку кори, що відповідає за моторику, і знищив його, знерухомив людину, потім продірявив скроневу долю мозку, знищив функції lobus dexter і lobus frontalis, [47] Права доля, лобна доля ( лат .). зачепив очний нерв і наштовхнувся на внутрішню частину черепа з протилежного боку. Кут влучання і низька швидкість призвели до того, що, не пробивши кістку і не вийшовши назовні, куля замість того зрикошетила, пробила інші частини внутрішнього вмісту черепної коробки і, поступово уповільнюючи швидкість, нарешті зупинилася. До цієї миті вона нанесла так багато ушкоджень, що серце перестало битися.