Ю Несбё - Поліція

— Мені сказали, що тебе знову перевели у відділ з підтримки порядку?

— Так точно. А ти де зараз?

— В Осло. І до речі, я тут в одному списку прочитала, що ти працював у поліцейському відділку Стовнера разом з Мікаелем Бельманом і Трульсом Бернтсеном.

— Відразу після закінчення Поліцейської академії, і тільки через жінку, Братт. Я розповідав про неї?

— Звичайно.

— Але коли історія з нею закінчилася, завершилася й історія з Осло. — Він заспівав: — Вестланн, Вестланн über ailes. [45] Вестланн — західний регіон Норвегії; über ailes — над усіма, кращий за всіх (нім.).

— Хане! Коли ти працював разом з…

— Ніхто не працював з тими двома хлопцями, Катрино. Ти працюєш або на них, або проти них.

— Трульса Бернтсена усунули.

— Давно вже час. Знову когось побив, мабуть.

— Побив? Він бив затриманих?

— Гірше. Він бив поліцейських.

Катрина відчула, як у неї заворушилося волосся.

— Он як? Це ж кого?

— Усіх, хто намагався підкотитися до дружини Бельмана. Бівіс Бернтсен був без пам’яті закоханий у них обох.

— Чим він користувався?

— У якому сенсі?

— Чим він їх бив?

— А я ж звідки знаю? Чимось важким, напевно. Принаймні, судячи з молодого мешканця півночі, який мав необережність занадто тісно притулити до себе в танці пані Бельман на різдвяному святі.

— Що це ще за мешканець півночі?

— Його звали… зараз… якось на "р". Руне. Ні, Рунар. Рунар, точно. Рунар, зараз… Рунар.

"Ну ж бо", — думала Катрина, поки її пальці самі по собі носилися по клавіатурі.

— Пробач, Катрино, відтоді багато часу спливло. Може, якщо ти роздягнешся до пояса…

— Надихає, — сказала Катрина. — Але я щойно сама знайшла його, у той час у Стовнері був тільки один Рунар. Бувай, Хансе.

— Почекай! Невелика мамографія не обов’язково…

— Мені час бігти, збоченцю.

Вона поклала слухавку. Два натиски клавішею. Пильно дивлячись на прізвище, вона дала пошуковій системі час попрацювати. Прізвище здавалося знайомим. Але звідки? Катрина заплющила очі і пошепки вимовила його. Прізвище було настільки незвичайним, що це не могло бути випадковістю. Катрина розплющила очі. Результати вже з’явилися на моніторі. І досить багато. Історії хвороби. Реабілітація від залежності. Обмін електронними листами між начальником одного з реабілітаційних центрів Осло і начальником поліції. Передоз. Але перше, що кинулося їй в очі, — це фотографія. Чисті, безневинні блакитні очі дивилися на неї з монітора. І несподівано вона згадала, де бачила їх раніше.

Харрі увійшов до будинку, замкнув за собою двері і, не знімаючи взуття, попрямував прямо до полички з дисками. Він просунув пальці між диском Вейтса "Ве as Me" і "A Pagan Place", який він поставив на перше місце з усіх альбомів "Ватербойз", хоча і сумнівався, оскільки це був новий запис 2002 року. Та все ж тут найбезпечніше місце у будинку, ні Ракель, ні Олег ніколи добровільно не доторкнулися б до диска з голосом Тома Вейтса або Майка Скотта.

Він вивудив ключик — мідний, маленький, порожнистий, майже невагомий. І в той же час він здавався таким важким, що тягнув руку до підлоги, поки Харрі йшов до шафи. Він вставив ключ у щілину і повернув. Почекав. Харрі знав, що коли він відчинить шафу, назад шляху не буде, обіцянка буде порушена.

Йому знадобилося докласти зусилля, щоб відчинити тугі дверці шафи. Він розумів, що старе дерево шкребе об планку, але йому здавалося, що він чує зітхання, що доноситься з мороку. Неначе цей предмет зрозумів, що нарешті отримав свободу. Свободу для створення пекла на землі.

Пахло металом і мастилом.

Харрі зробив вдих. Йому здавалося, що він засунув руку в зміїне кубло. Він поворушив пальцями і намацав холодну лускату сталеву шкіру. Він схопив рептилію за голову і витягнув її назовні.

Це була страшна зброя. Заворожлива і страшна. Радянське інженерне мистецтво у своєму найефективнішому і найжорстокішому прояві було гідне такого ж захоплення, як, скажімо, "калаш".

Харрі зважив пістолет на долоні.

Харрі знав, що він важкий, хоча здавався легким. Легким, адже рішення вже було прийняте. Він видихнув. Демон на волі.

— Привіт, — сказав Столе, зачиняючи за собою двері до Котельні. — Ти один?

— Так, — відповів Бйорн, що сидів на стільці і не відводив погляду від телефону.

Столе всівся на стілець.

— Де…

— У Харрі якісь справи. А Катрини не було, коли я прийшов.

— Схоже, у тебе видався складний день.

Бйорн слабко усміхнувся:

— У вас теж, лікарю Еуне.