Еміл Вахек - Справа про 19 роялів

— Хотів би я на нього подивитися, — трохи подумавши, сказав Трампус.

— Будь ласка, але попереджаю — нічого цікавого. Немолодий уже, заспаний товстун, що читає «Рейхенбергер цейтунг» і «Дас рейх».

Зовнішність людини завжди про щось говорить.

Тикач щось буркнув і з підкресленою іронією зауважив:

— Не суперечу. У вас школа Клубічка, а в мене своя. Досвід підказує мені, що все це робить якийсь недосвідчений і нервовий бичок, а Віртер тільки веде його туди як місцевий агент за наказами з рейху, а може, й тутешніх генлейнівців. Але як він його веде і хто за ним стоїть, я уявлення не маю, бо Віртер абсолютно ні з ким не зустрічається.

— Ну гаразд, — сказав Трампус, — тоді для чого ви його мені так докладно змалювали?

— Тому, що тут є якась загадка, — тихо відповів Тикач. — Таємниця довкола Віртера. Як ви гадаєте, чому той хтось трощить роялі?

— Очевидно, щось у них шукає.

— Це безперечно, — іронічно Погодився Тикач, — якщо тільки причина тут не в якійсь ненормальній музикальності. Так, він шукає те, що заховав у роялях Кодет. Я маю секретні відомості, що Віртер цими днями одержав наказ із рейху розшукати в Кодетових роялях його скарб.

— Це цікаво, — Трампус на мить замислився. — Не гнівайтесь, — сказав він, — але, здається, мені вже час іти пити воду.

Тикач здивовано глянув на нього, але одразу ж кивнув головою на знак згоди.

— Тоді я піду з вами й докінчу про те, чого ви ще не знаєте. Зацікавившись цією справою, я дізнався що з дев'ятнадцяти проданих роялів залишилось тільки три.

— Три?

Тикач глузливо засміявся.

— Та навіть ці три роялі я не бачив, і тільки в «Лоїбі» знайшов друзки від першого, а тепер у пані Ганусекової — від другого.

— А третій?

Тикач знизав плечима.

— Я й сам хотів би знати, де він. Але от що мене цікавить: як про це дізнався Клубічко?

— Він завжди про все дізнається.

— Подзвонив мені, щоб я розшукав роялі марки «Орфей» і розвідав усе, що можливо, про Кодета його дружину та доньку. Тій дівчинці тепер років вісімнадцять, і якщо вона вдалася в матір, то це буде добряче стерво і неабияка красуня. Але де зараз ці дві жінки про те, далебі, я й уявлення не маю. А тепер ми можемо піти подивитися на Віртера.

Кав'ярня «Елефант» стоїть неподалік од річки Теплої вище того місця, де вона, власне, стає теплою, навпроти міського театру. Влітку відвідувачі сидять там на свіжому повітрі — це люди, так би мовити, другого ґатунку, бо найвибагливіші віддають перевагу кав'ярні «Пупп»; тепер же, у вересні, всі перебралися до приміщення, досить тісного, проте затишного; відвідувачі там весь час міняються, на превелику радість старшого кельнера. Зал кав'ярні досить похмурий, але відвідувачів чимало, отже, в ньому є те, що тут називають «so etwas Gewisses». [12] Щось таке особливе, ледве вловне ( нім .). Зал розділено двома колонами. Під однією з них примостився на вузькому для його опасистої фігури стільчику чоловік, що одразу якось неприємно привертав до себе увагу — досить-таки вульгарний черевань у сірому, не зовсім чистому костюмі. Він читав без окулярів ліберецьку газету.

Тикач і Трампус сіли за бічний столик, на якому лежав неоціненний «Ле темпе». Затулившись рятівною газетою, Трампус якийсь час придивлявся до Віртера. Бальзаківська постать. Вузенькі, злі очі, прикриті лускою повік, згаслий погляд, одвислі щоки, котрі от-от, здавалось, відпадуть зовсім, короткі, товсті пальці, а головне — лукавий вираз очей при повній, здавалося б, байдужості обличчя, робили його й справді підозрілим. Метнув на них блискавичний погляд, а за хвилину підвівся й вийшов до туалету.

Трампус, що склав собі уже зовсім інше уявлення про цю загадкову особу, розчаровано похитав головою.

— Слухайте, таж він скоріше нагадує старого пекаря, а не знавіснілого вандала, що трощить роялі.

Тикач знизав плечима:

— Ви гадаєте? До речі, мені вже пора на Стару Ниву. А ви поки що спробуйте з ним заговорити. Скажімо, попросіть у нього газету. Він вилає вас на правах постійного відвідувача. При цьому ви зможете з ним познайомитися. Не раджу вам замовляти тут чай, але кава в них добра. Увечері зустрінемось, можна знову в «Панорамі».

Тикач уже підводився, коли до залу поквапно зайшов кремезний чоловік у сірому плащі й подав йому знак очима. Шеф карловарської «четвірки» одійшов з ним убік. Вони перемовилися кількома словами, і чоловік вийшов, а чимось схвильований Тикач повернувся до Трампуса.

— Поки що мені доведеться відкласти Стару Ниву, а вам — знайомство з Віртером. Ходімо зі мною.