Тесс Герритсен - Хірург

Зараз дев ’ ята ранку. Цей день я проведу в чеканні, у приємному передчутті.

Десять клятих років греки тримали в облозі Трою. Десять років вони завзято кидалися в бій і розбивалися об ворожі стіни, а волею богів удача то всміхалася їм, то знову відверталася.

А мені, щоб отримати свій трофей, довелося прочекати лише два роки.

Але й це було нестерпно довго».

Секретарем відділу у справах студентів Медичної школи університету Еморі була схожа на Доріс Дей [53] Доріс Дей – американська акторка й співачка. світловолоса жінка, яка з віком перетворилася на доброзичливу південну матрону. У кабінеті Вінні Блісс поряд із поштовими скриньками студентів завжди стояв гарячий кавник, а на столі була скляна чаша, наповнена ірисками, і Мур уявив, як сюди приходили втомлені студенти-медики, аби знайти розраду чи просто відпочити. Вінні працювала тут уже двадцять років і, оскільки не мала власних дітей, усю свою материнську ласку віддавала студентам, які заходили сюди забирати пошту. Вона пригощала їх печивом, повідомляла про вільні квартири для найму, допомагала залікувати розбите серце і втішала тих, хто провалював іспити. І щороку на випускному вона втирала сльози, бо сто десять дітей покидали її назавжди. Усе це вона розповіла Муру з легким південним акцентом, припрошуючи його скуштувати печива й наливаючи кави, і він охоче їй вірив. Вінні Блісс була дуже приємною і турботливою жінкою.

– Я не могла повірити своїм вухам, коли два роки тому мені зателефонували з поліції Саванни, – вона граційно примостилася на свій стілець. – Я сказала їм, що це якась помилка. Я щодня бачила Ендрю, коли він приходив забирати свою пошту, і він був дуже приємним юнаком. Завжди ввічливий, жодного разу не чула від нього лайливих слів. Знаєте, я завжди дивлюся людям в очі, детективе Мур, щоб вони зрозуміли, що я бачу їх. В очах Ендрю я бачила гарного хлопця.

«Ось вам і свідчення того, – подумав Мур, – як легко нас можна обдурити».

– За ті чотири роки, поки Капра тут навчався, чи пригадуєте, щоб у нього були якісь близькі друзі? – запитав Мур.

– Ви маєте на увазі, чи була у нього дівчина?

– Ні, мене цікавлять його друзі-чоловіки. Я говорив із жінкою, яка здавала йому квартиру в Атланті. Вона казала, що час від часу його відвідував якийсь молодий чоловік. Вона подумала, що він теж був студентом-медиком.

Вінні підвелася, підійшла до картотечної шафи і вийняла звідти роздрукований з комп’ютера документ.

– Це список студентів з курсу Ендрю. Тут сто десять осіб, і половина з них чоловіки.

– Серед них у нього були якісь близькі друзі?

Вона проглянула три сторінки з іменами і похитала головою.

– Мені шкода, але я не пригадую, щоб хтось із них був із ним у близьких стосунках.

– Тобто у нього не було друзів?

– Я лише кажу, що не знаю , хто міг бути його другом.

– Можна мені подивитися цей список?

Вона передала йому документ. Мур переглянув усі імена, але не знайшов жодного знайомого, окрім імені Капри.

– Ви знаєте, де зараз мешкають усі ці студенти?

– Так. Я оновлюю їхні поштові адреси для розсилання листівок випускникам.

– Чи хтось із них мешкає поблизу Бостона?

– Зараз гляну. – Вона повернулася до комп’ютера, і клавіатурою застукотіли її нігті, вкриті рожевим лаком. Своєю простодушністю Вінні Блісс скидалася на жінку з якоїсь минулої епохи, і йому навіть здалося дивним, що вона так вправно користується комп’ютером. – Так, один зі студентів живе у Ньютоні, штат Массачусетс. Це близько до Бостона?

– Так. – Мур подався вперед, його пульс раптово пришвидшився. – Як його звати?

– Це не він, а вона. Латіша Ґрін. Дуже мила дівчина. Вона завжди приносила мені солодощі. Це, звісно, було нечесно з її боку, адже вона добре знала, що я стежила за фігурою, але, думаю, вона просто любила пригощати інших. Така вже була в неї вдача.

– Вона заміжня? Може, у неї є хлопець?

– Ой, у неї дивовижний чоловік. Я таких високих ще ніколи не бачила. Понад шість футів заввишки, з такою гарною чорною шкірою.

– Чорною, – повторив Мур.

– Так. Лискучою, як лакована шкіра.

Мур зітхнув і знову глянув на список.

– Тобто ви більше не знаєте, хто ще з колишніх однокурсників Капри зараз мешкає поблизу Бостона?

– Якщо вірити моєму списку, то ні. – Вінні повернулася до нього. – Ох, ви виглядаєте розчарованим. – Вона сказала це замученим голосом, ніби відчувала провину за те, що нічим не змогла йому допомогти.