Валерій Лапікура - Поїзд, що зник

Отож, іду, роздивляюсь, думаю. Біля автобусних кас натовп стоїть. Хоча всі квитки продали. Записуються в чергу на завтра. Навпроти, під магазином «Подарунки» ще один натовп, але вже більший. Либонь, дефіцит викинули. Скоро серпню кінець, а за ним і літо накрилося. Жодного разу на пляжі не був. Ні, був! У липні з Матвіївської затоки водолази витягли потопельника з підозрілими ушкодженнями. Думали, що то наш клієнт, а з’ясувалося, що не наш. Просто під гвинт моторки потрапив.

Нормальні слідчі як роблять? Спочатку збирають факти, потім розкладають їх по поличках, а далі шукають - чого не вистачає. І вже на цьому «не вистачає» будують версії. Ненормальні слідчі вигадують версії, а вже потім починають під них збирати факти. У мене своя метода - спочатку я збираю факти, а потім пригадую - що ж я забув. Людська пам’ять тримає всі подробиці побаченого і почутого лічені години. Спочатку забувається несуттєве, а згодом і суттєве. Ось чому і міліція, і поліція складає такі детальні протоколи опису місця злочину та переводить стільки паперу на допитах свідків та підозрюваних.

Я зупинився з розгону так, що мені в спину в’їхав досить-таки видатний за розмірами жіночий бюст і його господиня звереснула мені у вухо: «Хуліган!» Але я навіть не озирнувся, бо вже знав, який факт знищував версію про те, що прапорщик усього лише невдало скупався. Майка! У згортку з одягом не було майки. Були брюки, формена сорочка, кітель, кашкет і навіть галстук із затискачем. Майки не було. Отже, і без свідчень сержанта про те, що прапорщик боявся води, бо кожне свідчення - то лише слова, - до цієї теми можна вже не повертатися.

Але якщо не купання, тоді що? Ну, скажімо, так: у прапорщика, крім законної дружини, є ще позашлюбна «любва». Він заскакує до неї зранку на позаплановий коїтус. Навряд чи він буде здійснювати його у повній формі одягу. А от майку знімати не обов’язково. Як і шкарпетки, яких, до речі, теж у згортку не було. І тут, у самий розпал, недоречно з’являється законний чоловік прапорщикової коханки. Адреналін викидається в кров, ревність потроює сили і рогатенький порішає прапорщика, як гицель бродячого кобеля. Потім мертвого прапорщика відділяють від живої зрадливої баби і…

Далі треба вибрати один з безлічі варіантів. Достеменно відомо лише одне - форму і черевики кинули з мосту в воду глухої ночі. Прапорщика в шкарпетках і майці закопали десь на лівому березі - між Осокорками і Переяславом-Хмельницьким. Логічно! Черевики попливли десь за водою, форму виловив рибалка, на пошуки небіжчика зорієнтуємо обласну міліцію. А самі будемо шукати ту ніжну-дивовижну, єдину і неповторну, в обіймах якої славно обірвалося безславне життя прапорщика Н. А знайти її, що дурному з гори побігти. Я вже знаю, за яку ниточку треба потягнути для цього. На радощах, що я такий розумний, вскочив до тролейбусу, забувши про свою алергію на запахи.

Полковник прийняв мене негайно, бо знав: я, на відміну від декого з інших, що півдня до нього не рипаюсь - мовляв, треба порадитись. Я приходив найчастіше тоді, коли справу треба було підштовхнути в єдино правильному напрямі, а моєї компетенції для цього не вистачало. Однак цього разу і Полковник не второпав - якого саме біса мені треба. Бо так і сказав:

- Сирота, на якого біса я маю дзвонити, та ще й по «вертушці», до воєнкома Києва? Ти що, не можеш, як усі, написати запит на бланку за підписом Генерала, з моєю візою? А потім сидіти і чекати. Якщо строки горять, то ми продовжимо, начальству скажемо, що є перспективна версія… Нащо хвилю робить, ми ж не в пеклі!

- Товаришу полковник, не мені вам розповідати, що у військкоматах сидять ще більші бюрократи, аніж у нашому ОВІРі. Для них дати письмову відповідь позавійськовим органам - легше вдавитися. Мінімум, що вони зроблять, так це зажадають від нас візи командуючого округом. Максимум - письмового розпорядження міністра оборони. Але це ще півбіди! Воєнком накапає у військову прокуратуру, там, в свою чергу, стукнуть нашому генеральному прокурору, що міліція сама вже нічого робити не вміє. А генеральний напустить на нас свого міського вовкодава. З резолюцією: накрутити лягавим хвости! І замість шукати вбивцю чи вбивць ми з вами будемо писати пояснювальні і адресувати їх на вулицю Різницьку.

Х-ху!

Моя згадка про вулицю Різницьку, де сиділи і міський, і генеральний прокурори, подіяла. Полковник підскочив, вдарив ребром долоні по столу і сказав:

- Досить! Пішли до Генерала!

- За що? - здивувався я.