Валерій Лапікура - Поїзд, що зник

- Та-а-ак, докторе, воістину і в нашому світі є чимало такого, що і не снилося Гамлету з його другом Горацієм. Воістину, кажу, унікальний екземпляр цей волоцюга. Має аж два свідоцтва про смерть і дві однокімнатні могили в різних частинах міста. Не кожен бомж і на одну сподобиться, а тут… як там у Аверченка? “Две кавалеры на одного Лидию Ивановну…” В одній могилі немає покійника, зате є надгробок з анкетними даними, а в другій небіжчик присутній особисто, але квітів на ту могилку ніхто не принесе.

- Щоб ти знав - там замість надгробка кілочок з номером історії хвороби. Так заведено.

- Сподіваюсь, ти власне слідство не вчиняв?

- І не думав. Наш зав відділенням ґвалт підняв. Кричить: пацієнта перевели до нас лише на папері, бо він там помер, ще чорнило не висохло. А списують смертність на нас. Та ще й вимагають аби наші санітари яму копали. Ледве домовилися: покійника спецвідділення бере на себе, щодо статистики, зате яму копають наші. От і все. Тепер цю історію півпсихушки знає.

- То добре, Борисе, що півпсихушки знає. В усякому разі, прошу тебе, як друга, ніколи не грайся в Шерлока Холмса. Краще вже в доктора Фрейда. Розумієш, щоб бути спецом з, наприклад, дактилоскопії, недостатньо знати, що у людини на руках десять пальців.

Доктор не без задоволення гигикнув і одразу помстився:

- На Холмса я не тягну. Доктор Ватсон теж не фігурує серед присутніх. Щоправда, є в наявності придуркуватий інспектор Лестрейд.

Від автора: Сергій на прізвисько „телепат” - своєрідна або, як зараз кажуть, знакова фігура Києва у шістдесятих-сімдесятих роках. Він належав і до моїх знайомих. Офіційно працював у якомусь із незліченних НДІ, котрі були створені з єдиною метою - замаскувати безробіття серед випускників технічних вузів. Насправді ж Сергій серйозно займався спочатку телепатією і навіть читав на цю тему публічні лекції у системі товариства “Знання”. Потім компетентні органи прикрили будь-які дослідження в цій галузі до тої пори, доки не буде винайдено способу перехоплювати шпигунські телепатограми. Проте, Сергій без роботи не залишився. Трошки займався кульовими блискавками, а потім перейшов на неопізнані літаючі об’єкти. Серед київської інтелігенції ходили чутки, що Сергій чи то “стукає” у кадебе, чи то навіть співпрацює там як експерт. Хоча, про кого тоді не ходили такі чутки?

Олекса Сирота:

Загалом неопізнані літаючі об’єкти, вони ж НЛО, вони ж тарілочки, мене не цікавили. З мене досить було неопізнаних трупів. Але де проводить свій робочий час Сергій, я знав. І справді, він сидів у кав’ярні на першому поверсі готелю “Дніпро”, одна порожня чашка з-під кави стояла перед ним, а він допивав другу. Я без запрошення гепнувся поряд і наказав:

- Нехай товариш майор вимкне мікрофони, бо розмова буде приватна, і принесе мені дві кави. Бо бесіда буде довгою.

Сергія могла б вивести з рівноваги хіба що якась літаюча тарілка, та й то якби приземлилася посеред Хрещатика.

- Каву візьмеш сам. Приносять тільки старшим офіцерам. А майор сьогодні у відгулі, тому мікрофони не працюють. Чого хочеш? Тільки кави чи потриндіти?

Я не став одразу вдовольняти цікавість Сергія. Вистояв чергу, взяв три кави і приніс їх до столика, не розхлюпавши. Дуже вчасно. Бо там уже вецькала перед Сергієвим носом брудною ганчіркою ще брудніша прибиральниця. Я поставив одну чашку перед Сергієм, дві перед собою, тицьнув під носа бабі своє посвідчення, не розгортаючи і гаркнув:

- Ти, стара давалка! Це при тобі вчора червінці на долари міняли? Ану здими, бо посаджу за недонесення!

Пострах клієнтів зник вмить і не показувався до кінця нашої розмови.

- Сергію, я знаю, що ти щось знаєш, але не до кінця. Натомість я знаю все до кінця, але не спочатку.

- Беру!

- Розказую в стилі Хемінгуея: п’ять років тому, вечір, київське метро, два машиністи, сотня пасажирів. Все. Крапка. Через п’ять років - син помічника машиніста, один бородатий експерт чи до з ендеі чи то з кадебе, дика радість, київське метро, вечір, нещасний випадок. Кінець фільму.

Сергій добряче помовчав, потім сказав:

- Так от чому він мені не подзвонив… А до чого тут ти? Розслідуєш нещасний випадок?

- Ні, більше того, мені дали зрозуміти: якщо я за це візьмусь, то наступний нещасний випадок трапиться зі мною. Щось скажеш, чи може, ну його ік бісу? Життя дається людині лише один раз і прожити його треба. Навіть якщо часом не дуже хочеться.

- Якщо врахувати, що тут справді немає мікрофонів, Сирота, то розкажу. Не за Хемінгуеєм, а як для протоколу. Юнак підійшов до мене після лекції про НЛО і запитав: чи вірю я сам в те, що інопланетяни крадуть людей?