Юліан Семенов - Таємниця Кутузовського проспекту

— Нехай тоді добровольці йдуть відбудовувати концтабори.

— Навіщо? Якщо це станеться — коситимуть з кулеметів… Згадають уроки минулого: Йосиф Віссаріонович залишив багато свідків… Щось ще є?

— Є. Ви просили попрацювати з «Волгою» льотчика Аерофлоту Полякова… Так от, його номер відкручували інструментом з домішкою такого ж радіокосмічного матеріалу, що знайдено на слідах, залишених шилом… На машині Полякова ніхто не їздив, це ми встановили точно…

Костенко попросив Глинського дізнатися прізвища всіх членів гаражного кооперативу; адреси й телефони; з’ясувати місце проживання полковника Савицького, котрий працював у розформованій групі у справі Федорової.

— За один день?

— Треба дізнатись… будь ласка…

— Спробую… Але — не обіцяю.

Костенко стомлено потягся, аж захрустіли суглоби.

— Я — посплю… Телефон відключу на чотири години… Коли щось надзвичайно спішне — приїжджай…

…Глинський приїхав через годину — в морзі пізнали труп Людмили Василівни Груздьової, секретаря-друкарки кооперативу «Зоря»: збита на невеликій швидкості, знайдено слід від удару ребром долоні по шийному хребцю, що викликав миттєву втрату свідомості…

— Сумочки, звичайно, немає? — спитав Костенко.

— Звісна річ, — зітхнув Глинський.

— Розмножте її фотографію — живої і вбитої — і завтра посилайте людей у всі ресторани: хто її бачив? І — на бензоколонки… Так, так, — Костенко чомусь розсердився, — могли підзаправитись, збили ж її не в Москві, правда?

— Перевертень ви, Вячеславе Романовичу… Біля Архангельського її збили…

— Там поряд є ресторан?

— Так. Я туди сам махну.

— Це безглуздо. Працює банда професіоналів, вони її поїли в іншому місці… А втім, для страховки покажіть, всяке буває…

…Вахтер у міністерстві досить ретельно вивчав пенсійну книжку Костенка, потім дзвонив кудись (відгороджений товстим склом, нічого не чути), після цього книжку повернув:

— Ви відставник… Не можемо пропустити… Треба, щоб перепустку спустили…

Костенко зайшов у кабіночку, де були внутрішні телефони, знайшов номер відділу рідкісних сплавів; відповіла секретарка, голосочок тоненький, дитячий.

— Я хотів би, сонечко, з вашим начальством порозмовляти…

— По-перше, я вам не сонечко, а по-друге, начальство зайняте.

Відбій. «Ми — «най-най»! Нація великої культури! Та ні в якому Таїланді не дозволять собі так поводитись в офісі».

Костенко набрав номер ще раз:

— Пробачте, я щойно дзвонив вам…

— Я вже сказала вам: іде нарада!

Відбій.

Костенко подзвонив у партком, пояснив. Пообіцяли спустити перепустку, чекав півгодини, подзвонив ще раз. Дівка розгнівалась:

— Ми — режимне міністерство! Сказала чекати — чекайте.

— Я чекати не буду, а поїду в Міністерство внутрішніх справ і подзвоню вашому міністру по «кремльовці»! А ви з парткому йдіть геть! Через таких, як ви, вішатимуть комуністів!

— Що, що?! Та ви…

Костенко люто кинув трубку на важіль, розпахнув двері ногою (ніякої вентиляції, весь укрився потом), пішов до виходу; день втрачено; це ж злочин; вирішив був подзвонити у перший відділ, але побоявся за серце: а що, коли й там такі ж держиморди?

Коло міліціонера (перший кордон) його окликнули:

— Де тут Костенко?

— Я.

— Перепустку замовляли?

— Так…

— Оформляйтесь…

Заступник начальника відділу рідкісних сплавів — високий, широкоплечий чоловік з негритянською чуприною, похмуро вислухавши Костенка, спитав:

— Аналіз проб у вас з собою?

Костенко простяг йому висновок НТВ.

Він уважно ознайомився з висновком, викликав секретарку (розчепурилося, стерво, звідки в гарненької дівки — якщо грим стерти — стільки холодного хамства?), попросив зробити дві копії й запросити товариша з першого відділу…

— Як мені вас величати? — спитав Костенко. — Ви не відрекомендувались.

— Ах, так, пробачте, товаришу Кузьменко, мене…

— Не Кузьменко, а Костенко, з вашого дозволу.

— Пробачте ще раз… Я Іван Спиридонович Назарян. Ви мене, скажу відверто, ошелешили вашою експертизою… Це ж стратегічна сировина особливого призначення… Ми обчисляємо її по грамах…

— Де видобуваєте?

— Я не можу відповісти на це запитання, скажу відверто… Секретні дані…

— Американці з розвідсупутників НАСА мають про це інформацію?

— Звичайно… Але навіщо нам самим підтверджувати їхні висновки?

— Ув’язнених на видобутку цього елемента використовують?

— Зараз прийде наш перший відділ, — Назарян відкинувся на спинку крісла, — з ним обговорите деталі, я згоден допомогти тільки технічними специфікаціями.